Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Дмитро Стрілець. Уродженець Донецької області колись працював на шахті, але згодом долучився до війська. Велику війну зустрів на Київщині, де і загинув від авіаудару.
Про історію життя і загибелі Дмитра Стрільця розповіли на сайті Волноваської міської військової адміністрації в розділі “Пам’ять в іменах”.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Дмитро Стрілець народився 8 вересня 1994 року у селищі Оленівка Донецької області. Дитинство минуло в Докучаєвську, де хлопець закінчив місцеву школу №5.
У 2014 році Дмитро отримав диплом у Донецькому гірничому професійно-технічному училищі й пішов працювати на шахту. Але вже тоді проявив свою принциповість: після наказу керівництва виходити на мітинги з російськими прапорами одразу звільнився.
“Він кинув той [російський] прапор і сказав, що більше на них не працює. Потім був референдум, і ми голосували проти [створення так званої “ДНР”]. Краще б ми туди не йшли, бо потім нам почали погрожувати й казати, що нас можуть потім заарештувати”, — згадує мама захисника Тетяна Остапова у коментарі для “Суспільне Чернівці”.
У рідних місцях залишатися Дмитро вже не міг, тому переїхав до Харкова. Там хлопець швидко знайшов житло і роботу, щоб забрати маму, брата й сестру. Навчався в автодорожньому технікумі, паралельно працював.
У 2016 році Дмитро Стрілець підписав контракт із 92-ю механізованою бригадою. Він воював у зоні АТО, зарекомендував себе як відповідальний командир, став сержантом і очолив взвод. За службу був відзначений медалями “За відвагу” та “За оборону Авдіївки”.
У 2019 році на прохання матері й коханої Дмитро завершив контракт, щоб спробувати цивільне життя. Продовжив навчання, захоплювався історією України. У 2021 році закінчив Харківський національний технічний університет сільського господарства імені Петра Василенка, але визнав, що не бачить себе поза військом. Тож восени знову повернувся на службу, цього разу у 10-ту гірсько-штурмову бригаду “Едельвейс”.
З перших днів повномасштабного вторгнення Дмитро воював на Київщині, командуючи взводом вогневої підтримки. Він також подбав про безпеку рідних — організував, щоб сім’я виїхала до Чернівців.
Востаннє голос Дмитра його мати змогла почути 9 березня 2022 року. Дзвінок був коротким і обірваним.
“Зателефонував з телефона побратима. Я тоді йшла шумною вулицею й поки перемкнула телефон, то почула лиш його останню фразу про те, що може бути не на зв’язку, і: “Мамо, я вас люблю, моліться за нас”. Я молилася, як він і просив”, — розповідає про останню розмову з сином Тетяна Остапова.
11 березня 2022 року внаслідок авіаудару по селу Людвинівка на Київщині Дмитро загинув разом із 18 побратимами. Йому було 27 років.
Довгий час захисника вважали зниклим безвісти. Лише у травні 2024 року вдалося поховати останки у братській могилі в Чернівцях разом з іншими бійцями “Едельвейсу”.
13 березня 2025 року Указом Президента України Дмитра Стрільця посмертно нагородили орденом “За мужність” III ступеня.
Вічна пам’ять.