З 1981 року сотні людей щороку збиралися влітку та взимку на пагорбі між Бахмутом та Часовим Яром. Центром уваги було авторалі, що проводили тут бахмутські таксисти. Учасники та гості десятиріччями з’їжджалися з сусідніх міст, всієї країни та навіть інших республік СРСР. Останні перегони пройшли тут 2012-го, але місцеві ентузіасти підтримували стан траси. Тепер це зона бойових дій, і між хитромудрими поворотами прориті окопи. Розповідаємо історію виникнення та занепаду змагання, відомого місцевим як “Бахмутський шлях”.
На початку червня 2024 року російські окупанти показали, який вигляд має авторалі між Бахмутом та Часовим Яром. Це траса для перегонів, розташована на пагорбі за “Восьмим” ставком.
Окупанти знімали трасу орієнтовно з села Богданівки. На загальному плані можна побачити село Хромове та сам Бахмут, який від траси відділяє всього один кілометр.
Окупанти, коментуючи відео, сподіваються поїздити колись по трасі, але визнають що необхідні “спокійніші часи”. Де з чим можна навіть погодитись: траса дійсно збереглась у майже недоторканому стані. Окопи поряд з дорогою є, але наслідків обстрілів майже не помітно.
Ця траса є упізнаваною: її бачили з різних куточків району та гарно видно з супутника. Зараз можна побачити, що ЗСУ облаштовували оборону на схід від траси, явно готуючись до наступу росіян з боку Бахмута.
Станом на червень 2024 року цю територію тимчасово контролює російська армія. Тому наразі на цих позиціях можуть бути виключно росіяни.
Бої за територію навколо траси тривали майже два роки. Вперше на територію траси авторалі окупанти зайшли 18 грудня 2023 року, такі дані надає аналітичний портал DeepState.
З того часу й по червень 2024 року бахмутська пам’ятка перебуває у тимчасовій окупації, й перегонів тут найближчим часом не очікується.
Перегонну автотрасу на західній околиці Бахмута організували зусиллями місцевого жителя Володимира Титаренка та його колег, що працювали в автотранспортному підприємстві тодішнього Артемівська. Чоловік народився у місті 1941 року.
Титаренко та його колеги працювали у місті водіями та займались перевезеннями. Міське автотранспортне підприємство мало достатнє державне фінансування, тому у вільний час водії могли займатися перегонами на машинах.
“Я познайомився з Володимиром у 1980 році, коли 21-річним хлопцем влаштувався працювати у міський автопарк та став його напарником. Тоді в автопарку працювало понад 70 водіїв. Працювали змінами: поки один із нас “крутив бублик” з 06:00 до 15:00, другий був вільний та заступав на зміну з 15:00 і до півночі. Володимир Титаренко завжди носив білу кепку, і ми шанобливо називали його “Дід”. Він одразу захопив мене автоспортом! Саме тоді він отримав нову машину. Її розбирали та переробляли під спортивну, посилюючи каркас жорсткості”, — ділився спогадами з бахмутською краєзнавицею Наталею Жуковою автоперегонник Володимир Шевченко.
Так і з’явилась ідея створити трасу для ралі між Бахмутом та Часовим Яром.
“Бачив, як Володимир Титаренко ішов попереду грейдера, розмічаючи майбутню трасу. Завдяки йому траса вийшла бездоганною: з підйомами, крутими спусками та негативними поворотами”, — додавав учасник ралі Олександр Лук’янов.
Запчастини для модифікацій машин бахмутські таксисти купляли своїм коштом. А ось паливо на перегони виділяв автопарк.
“Медкомісію для перегонів проходили в обласній лікарні ім. Калініна. Потім з’явилась підтримка міського керівництва, а пізніше й обласного та республіканського (Україна тоді була однією з республік у складі СРСР, — ред.). Міська автошкола допомагала з вантажним транспортом, фішками, стрічками та іншим”, — продовжує згадувати Володимир Шевченко.
Перший сезон ралі пройшов у 1980-1981 роках, і назвали перегони “Бахмутський шлях”. Тривали вони не один десяток років.
Відвідувачі стікалися на видовище щонайменше сотнями. Вони збиралися не тільки з Бахмута, а й приїздили з усіх куточків України та СРСР.
“Пам’ятаю, ми сиділи вздовж хитромудрої траси, яка йшла “петлями” по пагорбах. Тепер я уявляю, наскільки це було небезпечно, якби одна з машин злетіла з траси у натовп глядачів”, — ділиться спогадами краєзнавиця Наталя Жукова.
Інфраструктура, за спогадами очевидців, була скромною: ані загальнодоступних туалетів, ані крамниць свідки перегонів не пам’ятають.
“Ми проводили зимові та літні автокроси. Одного разу тут проходив чемпіонат Збройних сил, у якому брали участь представники з Угорщини та Німеччини. Одне зі змагань Титаренко присвятив звільненню Донбасу у Другій світовій війні”, — згадував автоперегонник Володимир Шевченко.
Серед учасників авторалі наприкінці 1990-х років бували й мер міста Олексій Рева та майбутній президент України Віктор Янукович.
Іноді перегонам давали особливі назви. Так, на рубежі 1990-2000-х одне з ралі у Бахмуті здобуло назву “Директор” — у тих заїздах брали участь директори різних підприємств регіону.
“На рубежі 1990-2000-х років на ралі приїздив Реджеп Тайїп Ердоган (нинішній президент Туреччини, — ред.). Він тоді був просто турецьким бізнесменом, який начебто був в Україні у бізнес-відрядженні, і хтось його запросив на ралі. Мені це розповідали ветерани автоспорту ралі у Бахмуті”, — переказує місцева краєзнавиця Наталя Жукова.
За спогадами колег, у середині 1990-х організатор авторалі Володимир Титаренко працював водієм у місцевого підприємця Валерія Слєсарєва. У день, коли підприємця вбили, водій дивом залишився живим, але дістав поранень.
Для довідки:Валерій Слєсарєв був відомим артемівським підприємцем. 11 лютого 1994 року чоловіка розстріляли з автомата у машині на подвір’ї. Вбивство Слєсарєва пов’язували з перерозподілом впливу на ринку паливно-мастильних матеріалів.
“Володимир Титаренко — видатна людина, майстер спорту СРСР, проводив у нашому місті спортивні заходи в масштабах УРСР та СРСР, вигравав кубки, залишив по собі одну з найкращих перегонних автотрас на пострадянському просторі, продовжував активну діяльність і в незалежній Україні. Тому пам’ятати про нього ми зобов’язані”, — наголошував учасник ралі Олександр Лук’янов.
Помер Володимир Титаренко у 2010 році. Його поховали на Іллінівському кладовищі у Бахмуті. Після смерті засновника традиція проводити перегони проіснувала недовго. Останні пройшли тут у 2012 році.
Відео: Roma Roganovich
З того часу за трасою офіційно не доглядали, тому за це взялися місцеві ентузіасти. Вони прибирали дорогу та слідкували за її станом, щоб у вихідні можна було “поганяти на ралі”. Одне з останніх відео з проїздом по ралі записав на відео місцевий житель Олександр Терещенко влітку 2021 року. На кадрах можна переконатися, що напередодні повномасштабного вторгнення траса залишалась у придатному для їзди стані.
Відео: Sasha Tereshchenko
Тоді ж з’явилась ідея побудувати на місці траси парк екстремальних розваг. Проте цим планам не судилося здійснитись через повномасштабну війну, яку розв’язало проти України російське керівництво.
“Для нас, бахмутян, це була невіддільна частина нашого життя. Тепер я читала в окупаційних ресурсах, що окупанти мріють відновити ралі. Та нічого в них не вийде! Тому що для ралі потрібні люди, а росіяни вбили Бахмут, знелюднили його. Такого навіть нацисти не спромоглися зробити. А ралі без людей не буває”, — наголошує місцева краєзнавиця Наталя Жукова.
Нагадаємо, понад 80 років тому Бахмут також був зруйнований, а потім місто довелося відновлювати після масштабних боїв. За це взялися майже одразу після звільнення від нацистів. Деякі будівлі зникли назавжди, а щось поступово відбудовували. Згодом з’являлася й нова інфраструктура. Місто вдалося відродити, проте на це знадобилося чимало років. У матеріалі ми докладно розповіли, яким був цей час і як його згадують місцеві.