Уродженець Слов’янська Дмитро Журавльов на псевдо “Торець” донедавна працював журналістом та знімав з неба панорами для журналістських розслідувань. Нині ж Дмитро — дронар та воює у ЗСУ недалеко від рідних місць. А десь неподалік Батьківщину обороняє і його 23-річний син, який вже вищий від батька за званням. Дмитро розповів, як захищає рідний край від російської навали.
48-річний Дмитро Журавльов пристав до лав Збройних сил України торік у листопаді. Нині він військовий 49-го окремого стрілецького батальйону “Карпатська Січ”.
“Сам за своєю ініціативою прийшов, спочатку приїхав як доброволець, провів у цьому підрозділі з місяць. Тоді я не брав участі у боях, допомагав по господарству. А у листопаді офіційно мобілізувався через Слов’янський військкомат”, — каже чоловік.
Каже, що хотів воювати саме в цьому підрозділі, з бійцями якого підтримував зв’язок з 2015 року.
“Карпатська Січ” стояла тоді під Донецьким аеропортом. Я туди у 2015-16 роках їздив допомагати як волонтер, доброволець, багато кого знав. Можна сказати, я прийшов у другу родину”, — розповідає Дмитро.
До цього, каже чоловік, в армії він не служив та військового досвіду не мав. Зізнається: спершу було важко — не стільки фізично, скільки морально.
“Сидіти під обстрілами у перші місяці [після мобілізації] у бліндажі або окопі було важким досвідом. Але мало по малу звикаєш до будь-чого. Не можу сказати, що я звик, але трохи “притерся”, — ділиться журналіст.
А згодом йому запропонували опанувати “польоти” на бойових безпілотниках. Тож вже декілька місяців Дмитро Журавльов — оператор БПЛА в аеророзвідці та воює неподалік від рідного міста.
Раз на тиждень чоловік ненадовго буває проїздом у Слов’янську. Аби згадати своє звичайне життя, купує каву та гуляє площею, як робив з друзями до повномасштабного вторгнення.
“Нам вистачає того, що видає підрозділ, є й волонтерська допомога. Нас забезпечують навіть “енергетиками”. Але іноді хочеться виїхати, “перезавантажитись”, погуляти по місту, випити кави, купити те, чого не видають”, — ділиться Дмитро.
Син Дмитра, 23-річний Павло, закінчив факультет психології Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Нині він теж у лавах ЗСУ.
“Син мобілізований. Він офіцер, молодший лейтенант. Я мав би йому підкорятись, якби ми були в одному підрозділі. У нього вища освіта та військова кафедра. Він служить у морській піхоті”, — розповідає Дмитро.
Павло теж служить у рідній Донецькій області на складній ділянці фронту.
“Ми постійно на зв’язку. Побачились вперше за пів року, коли його направили у Донецьку область. Перед цим я бачив його взимку, коли були на навчаннях”, — розповідає Дмитро Журавльов.
До повномасштабної війни чоловік декілька разів мав справу з дронами. Ними знімали панорами мирного Слов’янська для сюжетів про місцевих ймовірних корупціонерів.
“Робили сюжети по Слов’янську, розслідування по деяких наших посадовцях, коли вони собі землю правдами й неправдами виділяли. До Нелі Штепи не долітали, а був заступник міського голови Кім — дивилися його ділянки у межах Слов’янська тощо”, — згадує журналіст.
Для військового використання безпілотників Дмитро Журавльов пройшов місячний курс.
“Є дрони-камікадзе, які підривають техніку та не повертаються. Є дрони, які скидують вибухівку, як маленькі бомбардувальники, та повертаються. Є дрони, якими проводять розвідку та коригування артилерії”, — розповідає захисник про зброю, якою воює з росіянами.
Мистецтва керування безпілотником Дмитра вчили бійці, не старші за його сина.
“У мене гарні вчителі — це хлопці, які набагато молодші за мене. Йому ще немає 25 років, але він вже дуже досвідчений — вже рік “літає”, — розповідає захисник зі Слов’янська.
Та додає: за дронами та аеророзвідкою — майбутнє.
“Це якщо не найважливіший напрямок розвитку армії, то один із найважливіших. Тому що зараз завдяки дронам артилерія може дуже точно влучати по позиціях ворога”, — каже дронар.
Дронарі — це “очі” війська на лінії фронту та в тилу ворога, порівнює військовий. Тому на операторів БПЛА окупанти полюють.
“Найчастіше за все оператор дрона не сидить на самому “нулі”. Але все одно на цю “другу лінію” постійно і міни, і снаряди прилітають, і танки стріляють. Аеророзвідка — одна з пріоритетних цілей [на знищення]. Як снайпера: якщо виявляють снайпера — по ньому можуть стріляти артилерія, танки, все на світі. У нас є випадки, коли на операторів БПЛА випускали “Гради”, 120-ті міни”, — розповідає чоловік.
А ще росіяни можуть знешкодити дрон засобами радіоелектронної боротьби (РЕБ).
“Втрачається зв’язок між пультом оператора та дроном, дрон просто зависає на одному місці. І коли в нього закінчиться заряд, він просто падає. Або йому можуть задавати якісь хибні координати, і він може летіти за ними. На жаль, дрони дуже часто втрачаються. Як би ми їх не берегли, все одно до них доводиться ставитись як до розхідного матеріалу”, — каже Дмитро.
Дика природа, каже чоловік, швидко забирає собі все покинуте людиною.
“Я помічаю, що всюди, де ми їздимо, стоять необроблені поля. Мені радісно бачити, що поля, які раніше засіювали соняшником, наприклад (а це не дуже добре для ґрунту), — потроху перетворюються на дикий степ, який був у нас кількасот років тому. Читав про експедицію на Сухий Торець, що там і бобри з’явилися, і якісь риби, — мене особисто це радує. Хоча ми розуміємо, що це “не від хорошого життя”, — ділиться міркуваннями журналіст-захисник.
Позивний Дмитра — “Торець”, адже він захоплюється історією рідного краю. Таку назву має й ріка, що протікає у Слов’янську — Казенний Торець. На старовинних мапах вона позначена просто як “Тор”. Так само колись називалась і фортеця тут: це давня назва міста Слов’янськ.
Тож журналіст добре знається й на тому, які бої були на українському сході під час Другої світової. Не зважаючи навіть на радянську військову пропаганду у книжках та фільмах, на яких зростало його покоління.
“Будь-яка радянська книжка — це книжка пропагандистська, вони війну героїзували. А війну не можна героїзувати. Нічого тут доброго нема. Навіть якщо ти захищаєш свою країну — це добре, що ти її захищаєш, але краще б війни не було”, — підсумовує Дмитро Журавльов.
***
55-річний Андрій Мельник з Бахмута до повномасштабного російського вторгнення був відомим у місті шевцем. У лютому 2022-го він став до лав тероборони. Його історію захисту рідного міста ми розповідали в матеріалі “Трактористи та шахтарі з автоматами: як тероборона з місцевих воює в Бахмуті та по Донеччині (ФОТО, ВІДЕО)”.