Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні згадаємо молодшого сержанта Віталія Фугу, який двічі йшов на війну. Він любив сад і тихе сільське життя, але загинув під час обстрілу в Запорізькій області, захищаючи країну. Віталію було 35 років.
Про життя і загибель Віталія Фуги журналістам Вільного Радіо розповіла його дружина Ганна.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Віталій Фуга народився 30 грудня 1987 року в селі Мар’янівка на Полтавщині. Закінчив місцеву школу, а далі — Кременчуцьке педагогічне училище, де здобув спеціальність учителя фізичної культури. Після цього навчався у Глухівському педуніверситеті, отримавши фах педагога, керівника спортивних секцій та організатора туристичної роботи.
У 2010 році Віталій повернувся до рідної школи вже як учитель фізкультури.
Після першої строкової служби Віталій певний час працював трактористом у місцевій агрофірмі. Але у 2015 році він знову пішов на службу в зону АТО. Там був стрільцем і помічником гранатометника, брав участь у боях у Донецькій та Луганській областях.
Повернувшись, знову працював у агрофірмі. Дружина Ганна розповідає, що Віталія і досі з теплотою згадують колеги.
“Дуже щирий був, простий у спілкуванні. Він був справжнім добряком. В будь-якій ситуації не проявляв агресії, ніколи не кричав. На роботі його поважали. Хлопці казали: «Якщо сьогодні працює Віталік — все буде нормально»”, — згадує Ганна Фуга.
Вдома Віталій був також спокійним і працьовитим. Ганна каже, що чоловік ніколи не сидів без діла — щось майстрував, ремонтував, працював у дворі. Особливо любив сад — вирощував дерева з такою дбайливістю, ніби вони були частиною родини.
“Коли ми переїхали в наш будинок, він стільки дерев насадив. Постійно щось доглядав, підрізав — все вичитає, дізнається і вже біжить робити”, — з теплотою в голосі говорить Ганна.
Віталій захоплювався полюванням і навіть взяв собаку мисливської породи, якого обожнював.
А ще чоловік любив волейбол: грав у команді, ходив на змагання, жив спортивним азартом.
У родині панувала тиха, глибока любов. Ганна згадує, що Віталій балував її щодня: “Вранці він завжди казав: «Ти ще полежи, я все сам зроблю». Він практично все господарство на себе взяв”.
Віталій і Ганна знали одне одного з дитинства, бо жили в одному селі. Коли дівчина була в останньому класі, Віталій прийшов працювати вчителем у рідній школі. Потім чоловік пішов в АТО, і вони час від часу переписувалися. Віталій часто розпитував про новини в селі, жартував, що коли повернеться живим — треба зустрітися.
І зустрілися. Після концерту місцевого ансамблю, де співали їхні мами, Віталій тихо підійшов до Ганни, взяв її під руку і сказав: “Пішли додому”.
“От ми як пішли, так більше і не розходилися”, — розповідає Ганна.
Він зробив пропозицію восени, а весілля вони зіграли навесні — велике, справжнє, сільське, на 200 людей, із шалашем і триденним святкуванням.
Ганна згадує один момент, який назавжди закарбувався в пам’яті.
“Ведучий сказав прошепотіти одне одному слова, які казатимемо в тяжкі хвилини. Віталій нахилився і сказав: “Я буду любити тебе завжди-завжди”. А я відповіла: “Хочу, щоб ти казав ці слова щодня”.
14 червня 2022 року Віталія знову призвали. Він проходив службу у відділенні реактивної артилерійської батареї. Саме він був серед рятувальників після ракетного удару по торговельному центру “Амстор” у Кременчуці 2022 року.
Попри війну й важкі умови, Віталій залишався таким самим добрим і турботливим. Він завжди був на зв’язку з Ганною, навіть на виїздах.
“Мені вставати на роботу, а він уже дзвонить — хоче розбудити. Постійно переживав за мене, питав про сад, про город, просив, щоб хтось мені допомагав”, — пригадує Ганна.
Він часто замовляв їй квіти та подарунки, навіть коли був далеко.
26 липня, у День народження Ганни, Віталій несподівано приїхав додому. Вона сиділа на манікюрі, коли подзвонив чоловік і попросив не затримуватися. Ганна не могла повірити, адже він був на Запоріжжі.
Командир дозволив Віталію поїхати додому на кілька днів. Потім додали ще два — і це стало найкращим подарунком для обох.
“Всі приходили його побачити — батьки, брат, друзі. Він був удома вперше за 8 місяців. Це було справжнє свято”, — пригадує ті щасливі кілька днів дружина.
Попереду була офіційна відпустка з 21 вересня. Пара дуже чекала ці заповітні 15 днів разом і планували відпочинок. Але цим планам не судилося справдитися.
5 вересня 2023 року в районі Червоної Криниці Запорізької області Віталій потрапив під російський обстріл та загинув від поранень, несумісних із життям. Йому було 35 років.
Дружина Віталія розповідає, що і досі не може до кінця змиритися з думкою, що чоловік не повернеться додому.
“Вже третій рік йде, а я все думаю, що він просто на службі і скоро повернеться. Я не чіпаю його речі, слухаю його голосові — і здається, що нічого не сталося”, — ділиться Ганна.
Окрім неї, у Віталія залишилися мама, тато і брат.