Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Ореста Іваневича зі Львова. Чоловік мав можливість у перший день великої війни виїхати з країни, проте залишився та захищав її до останнього подиху. За час служби побував на різних відтинках фронту, навчав побратимів бути сильними та нічого не боятися. Його життя трагічно обірвалося під час бойового завдання у Федорівці на Донеччині.
Про Ореста Іваневича Вільному радіо розповіла його дружина Марія.
Вільне радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Орест Іваневич народився 22 січня 1984 року у Львові. Сім’я чоловіка була простою, хлопець навчався у звичайній та вечірній школі. Вже у дорослому віці працював на львівській ливарні, де виробляли деталі з металу, також на гуртівнях, а пізніше поїхав працювати за кордон.
Коли почалася повномасштабна війна у 2022 році, чоловік знаходився вдома, та згодом вирішив стати на захист країни.
“24 числа Орест мав можливість виїхати, але вирішив залишитися, оскільки думав, якщо він поїде, то хто захищатиме країну? Тим більше, у нього є син та дружина. Він залишився у Львові й не виїхав”, — розповідає дружина Марія.
Вже на початку березня 2022 року чоловіка зарахували до 125-ї бригади. З побратимами він служив на Харківщині, Донеччині та Сумщині. Потім знов була Донеччина, зокрема, Бахмут.
Орест любив слухати музику та рибалити, гуляти вулицями та спостерігати за природою.
“Орест часто слухав музику, любив рибалку та прогулянки. Він був дуже активним, не міг сидіти на місці — його завжди було багато скрізь. Також любив гуляти в лісі, перевіряти, чи виросли гриби, чи є вони там взагалі. Він був людиною, яка постійно рухалася”, — ділиться кохана загиблого.
Мрією чоловіка було забезпечити сім’ю, виростити сина та купити машину і квартиру.
“Хотів завжди машину собі купити. Принаймні, квартиру мав, але хотів поміняти на більшу. Ще хотів виростити сина, щоб він був у забезпеченій сім’ї, не мав проблем у майбутньому”, — доповнює Марія.
Чоловік за час служби в ЗСУ за особисту мужність і вірність військовій присязі був відзначений нагрудним знаком “Ветеран війни” та хрестом “Честь і слава”. Орест був відважним, рішучим, відданим українським воїном, людиною з неймовірною силою духу і добрим серцем, кажуть родичі.
“Я до нього говорила, питала, чи страшно. Він каже, звичайно, що страшно, але ми не можемо тут боятися. Він дуже за побратимів переживав, для нього це було найгірше, як гинули його хлопці. Він додавав людям впевненості, бо вірив, що все буде добре. Інші хлопці на нього рівнялись”, — ділиться дружина загиблого воїна.
Військовий загинув 7 січня 2024 року при виконанні бойового завдання у Федорівці, Бахмутського району Донецької області.
Рідні створили петицію щодо присвоєння Оресту звання Героя України (посмертно). Сім’я сподівається, що зможе зібрати необхідну кількість підписів. Підтримати родину можна за посиланням.
В Ореста Іваневича залишилася дружина Марія, син, рідний брат та родина.
Світла пам’ять.