Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаємо Дмитра Шелюга — захисника з селища Шевченкове Харківської області, який загинув, виконуючи бойове завдання на Донеччині. Йому було 23 роки.
Історією життя Дмитра з журналістами Вільного Радіо поділилася його родина — мама та сестра.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Дмитро народився та виріс у селищі Шевченкове Харківської області. У родині він був молодшим.
“Коли він народився, мені було 6. Добре пам’ятаю цей день. Коли дідусь приніс радісну новину, я бігала по всіх сусідах по вулиці і кричала, що у мене народився братик. Відтоді не пам’ятаю, щоб я колись гуляла сама. Завжди мені мама його доручала”, — згадує сестра Євгенія.
У дитинстві вони багато часу проводили разом, хоча не завжди мирно.
“В дитинстві ми не були зразковим братом і сестрою. Завжди бешкетували, чіпляли один одного і завжди хтось із нас потім плакав”, — розповідає вона.
Дмитро навчався у місцевій школі, а згодом вступив до професійного училища будівництва, де здобув фах маляра-штукатура-плиточника. У дитинстві відвідував багато гуртків. Здебільшого заняття для хлопця обирали тоді батьки. Зокрема, він займався бальними танцями.
З віком почав сам обирати свої захоплення.
“Коли він трошечки підріс, то вже, звичайно, міг обирати сам. Більше йому подобалося програмне забезпечення, комп’ютерні програми. Він навіть поступив у комп’ютерну академію, але не завершив навчання, бо паралельно навчався в училищі — було складно в двох напрямках”, — згадує мама Оксана.
Також Дмитро захоплювався туристичними гуртками та проводив багато часу з однолітками.
Після закінчення училища Дмитро працював у Харкові — на будівельному підприємстві. Згодом його призвали на строкову військову службу.
Після повернення з армії він переїхав до міста Канів і влаштувався в пекарню, де працював карщиком. Саме в цьому місті він планував своє майбутнє життя.
“Там він планував побудувати свою міцну родину, придбати власне житло. Там свою родину збудувала я, і він вирішив жити поруч. Ми подорослішали і почали цінувати те, що ми є один в одного”, — говорить сестра.
Особливе місце в житті Дмитра займав племінник.
“Діма став найкращим дядьком для мого сина, завжди приділяв йому багато уваги: прогулянки, ігри. Влітку часто ходили купатися на Дніпро. Діма з ним ліпили потічки у піску та будували пісочні замки”, — згадує сестра.
У вересні 2023 року Дмитра мобілізували до лав Збройних сил України. Йому було лише 23 роки.
“Він часто казав, що якщо йому дадуть повістку, він, звісно, піде. У нього вже тоді дуже багато близьких воювали. Декого з них уже не було в живих. Він усе це бачив і розумів свій обов’язок”, — розповідає мама.
За її словами, Дмитро не вагався й не намагався уникнути служби.
“Йому дали повістку — і він за один день пройшов ВЛК. Він вважав це своїм обов’язком”, — каже жінка.
Після навчання Дмитро потрапив до 110-тої окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка. Служив стрільцем-санітаром механізованого відділення. Мав позивний “Шева” — через те, що був родом із селища Шевченкове.
Він боронив Донеччину, зокрема в районі Авдіївки. За словами рідних, Дмитро серйозно ставився до служби й багато працював над собою.
“Він дуже розумів, що фізична підготовка там важлива. Тому багато тренувався, ходив у спортзал, готував себе”, — згадує мама.
Розглядав і творчі хобі. Вже на позиціях хотів навчитись грати на гітарі, його надихнув побратимом.
“Просив: “Мамо, привези гітару, я буду вчитися, тут хлопець є, він мене навчить”. Він навіть уже почав вчити акорди”, — додає Оксана.
Першим і єдиним бойовим завданням Дмитра було захищати позиції, які постійно перебували під щільними обстрілами. За словами мами, родина довгий час не мала з ним зв’язку, але їй повідомляли, що він живий.
“Він 21 день був на позиції, у бліндажі, дивлячись смерті в очі, і виконував свій обов’язок заради нас”, — каже вона.
Позицію, де перебував Дмитро разом із побратимами, інтенсивно обстрілювали. Один із прильотів стався поблизу укриття, де зберігався боєкомплект.
“Старший прийняв рішення, що боєкомплект треба винести, бо якби воно почало вибухати — не вижив би ніхто. І Діма сам визвався його переносити”, — переказує мама слова побратимів.
Він кілька разів виносив ящики з боєприпасами під обстрілами.
“Він зробив три ходки.На четвертій стався дуже сильний приліт — 120-й калібр, казали хлопці. Старший бачив усе це: позаду Діми, буквально за метр від нього, стався вибух. Спочатку довго не могли зрозуміти, де він, а потім побачили, що він під землею”, — розповідає жінка.
Побратими намагалися врятувати Дмитра, відкопували його з-під завалів і надавали першу допомогу.
“Почали розгрібати руками — нічого іншого не було. Кричали, щоб допомогли. Прибігли хлопці з сусідньої позиції, копали всім, чим могли. Діма дихав, рухав рукою, був живий. Його відкопували близько години. Перетягнули в окопчик, оглянули, як змогли, надали першу допомогу. Він говорив, навіть жартував, просив закурити. Але обстріли були дуже сильні, евакуацію відкладали до темряви. Близько 13-ї години пульс уже не прощупувався. Так усе і сталося”, — розповіла мама захисника зі слів його побратимів.
Дмитро загинув під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки.
“Він мріяв про свою родину, про дітей. Казав, як усі — хоче будинок, спокійне життя”, — говорить мама.
У Дмитра залишилися батьки, сестра та племінник.
Хлопчик часто згадує про дядька.
“Коли ми проходимо поряд з будинком, де жив Діма, син згадує: “Мама, а тут колись ми ходили до Діми в гості”. Та говорить, що зараз Діма живе на місяці і захищає нас від ворога з неба”, — ділиться жінка.
Рідні захисника ініціювали петицію до президента України з проханням присвоїти йому звання Героя України. Підтримати ініціативу можна, підписавши петицію за посиланням.
Світла пам’ять захиснику України!