Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Олександр Кулініч. Чоловік працював сапером — спочатку в Маріуполі, а потім у Костянтинівці. Під час одного з виїздів він загинув від вибуху нерозірваного снаряда.
Про життєвий шлях Олександра розповіли на платформі “Книга пам’яті органів системи МВС”.
Олександр народився 22 квітня 2000 року в селищі Володимирівка Добропільського району.
“Олександра виховувала мати, яка робила все, щоб син виріс гідною людиною. Відповідальність за свою сім’ю він відчував із самого дитинства, коли чоловіча робота вдома лягала на його плечі. Доводилося самостійно вчитися нової справи: якщо чогось не знав, завжди ставив перед собою високі цілі”, — пишуть на сайті проєкту.
Після закінчення школи хлопець вирішив, що хоче допомагати людям. Тому у 2021 році закінчив Національний університет цивільного захисту України за піротехнічною спеціальністю “Сапер розмінування”.
У ДСНС Олександр почав працювати із серпня 2017 року.
“Завершивши навчання, за розподілом потрапив до міста Маріуполь, де сумлінно виконував покладені на нього службові обов’язки в умовах проведення операції Об’єднаних сил. Згодом продовжив цю роботу на високому професійному рівні вже в умовах воєнного стану”, — додають колеги.
Рятувальник займався розмінуванням населених пунктів Донеччини — знешкоджував протипіхотні міни та касетні боєприпаси.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії Олександр переїхав до Костянтинівки, де продовжив службу.
24 серпня 2022 року сапера нагородили нагрудним знаком “За відвагу в службі”, пишуть на сайті Шахівської сільської військової адміністрації.
Восени того ж року Олександр став начальником відділення підводного розмінування Аварійно-рятувального загону у званні лейтенанта.
12 грудня 2022 року рятувальник поїхав на чергове розмінування у приватний сектор Костянтинівки. Під час знешкодження касетного елемента від ракети стався вибух — Олександр загинув на місці. Йому було 22 роки.
Друзі Олександра Кулініча відгукуються про нього як про щиру й порядну людину.
“Я з ним навчався чотири роки в університеті, після чого ми разом працювали в частині піротехнічних робіт. У роботі він був дуже відповідальним. Амбітний та водночас добрий і веселий, завжди посміхався, завжди жартував. У нього був власний гумор, не схожий на жоден інший. Вірний друг, надія та опора для своєї матусі. Це дуже велика втрата для всіх нас”, — сказав колега та друг загиблого сапера Микита Новіков.
Поховали Олександра на кладовищі села Володимирівка Покровського району. В чоловіка залишилися мати й сестра.
Світла пам’ять.