65-річний чоловік на псевдо Василь Петрович самотужки вийшов з нині окупованого Шевченка Покровської громади. Він дістався до більш безпечного населеного пункту, а звідти — транзитом у Павлоград. Волонтери допомогли чоловікові зв’язатися з родиною, й згодом він вирушить до доньки в Ізраїль.
Історією Василя Петровича поділилися у Покровській МВА. Вони змінили його ім’я з міркувань безпеки.
65-річний чоловік усе своє життя у невеликому селі Шевченко Покровської громади — мав будинок, автівку та невеликий магазин, яким й заробляв на життя. Однак нині усе це перетворилося в руїни.
Коли російські війська окупували його рідну домівку, вони прийшли до Василя додому: забрали машину, мобільні телефони й усі гроші, які чоловік тримав у магазині. Його будинок постраждав від обстрілів — з вікон лишилися лише уламки, а дах протікав після численних російських ударів.
“Спочатку пан Василь намагався вижити в окупації, хоча це було нестерпно. Без зв’язку із зовнішнім світом, без надії на відновлення нормального життя, він жив із думкою про те, що колись зможе вирватися звідти. І от чотири дні тому, вночі, він вирішив: час іти”, — кажуть у відомстві.
Чоловік покидав селище під гул дронів та удари російських артснарядів, ця дорога зайняла близько трьох годин. Аби уникнути прицільного вогню, кажуть у МВА, Петрович йшов полями та подекуди заміновані ділянки.
Його подорож тривала чотири дні: дорогою він пройшов через Гришине та Добропілля, де знаходив тимчасовий притулок та просив допомоги у небайдужих людей.
На світанку чоловік дістався до найближчого безпечного пункту, звідки зміг дістатися до транзитного центру у Павлограді.
Згодом літнього чоловіка зустріла гуманітарна місія “Проліска” зустріла в Павлограді. За словами волонтерів, Василь був виснажений та розгублений. Чоловік розповів гуманітарникам, що його дочка понад 10 років проживає в Ізраїлі, а син — у Португалії.
“Він хотів би до них, але не знав як, бо зв’язку з ними не має, а телефонів він не пам’ятав. Співробітники Місії через соціальні мережі розшукали його дочку та організували телефонний дзвінок. Перші слова, які вона сказала, заплакавши: “Тату, Слава Богу, що ти живий!”, — розповідають у відомстві.
Після того, як Василю допомогли відновити контакт із родиною, волонтери купили йому квитки до Запоріжжя, де тимчасово проживає його двоюрідна сестра з чоловіком. Вони також змогли вирватися з села Шевченко, пройшовши мінними полями, кажуть у Покровській адміністрації.
Наступного тижня Василь Петрович вирушить в Ізраїль, де його вже чекає донька.
Нагадаємо, у квітні 98-річна довгожителька Лідія Степанівна пішки вийшла з окупованого селища Очеретине. На своєму шляху, розповідає жінка, двічі падала, але таки змогла подолати близько 10 кілометрів до підконтрольних українських територій.