Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Цього дня згадаймо захисника Ігоря Пузійчука. Він мав хист до майстрування, захоплювався риболовлею та любив проводити час з родиною. Але з перших днів відкритої війни полишив усе й вирушив на захист українських земель. Ігор загинув під час виконання бойового завдання у квітні 2024-го.
Про Ігоря Пузійчука Вільному радіо розповіла його сестра Катерина.
Вільне радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних і знайомих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами.
Народився Ігор 13 липня 1987 року в Санкт-Петербурзі. Після здобуття Україною Незалежності родина вирішила переїхати на Житомирщину, звідки були батьки Ігоря.
У перший клас хлопець пішов уже в Києві, а після закінчення школи вступив до ліцею при Міжрегіональній академії управління персоналом. Згодом закінчив цей же університет за спеціальністю “менеджмент”.
Сестра Ігоря Катерина розповідає, що він пішов працювати з 18 років. Починав продавцем і згодом доріс до позиції директора кількох магазинів з продажу техніки. На останньому місці роботи Ігор працював на менеджерській посаді з підвищення продажів.
У вільний від роботи час, згадує Катерина, її брат любив майструвати.
“Він був, як кажуть, майстром на всі руки. Якщо потрібно було прокласти світло або щось полагодити, то він з усім справлявся. Так Ігор разом з татом, у якого є невелика ділянка за Києвом, власноруч побудували будинок”, — розповідає Катерина.
Також Ігор полюбляв рибалку — це заняття дарувало йому душевний спокій. А ще захоплювався комп’ютерами та допомагав друзям встановити операційну систему.
“У нього завжди була тяга до техніки. Хоча він хотів піти на комп’ютерні курси, у підсумку обрав кар’єру в продажах і залишився в цій сфері”, — каже сестра захисника.
17 лютого 2022 року родина Ігоря зібралася на день народження його старшої доньки. За святковим столом говорили про можливий початок війни, пригадує Катерина. Тоді її брат сказав: “Якщо війна почнеться, то піду захищати Україну”.
“24 лютого він нас провів — дружину, дітей, мене з дітьми та батьків, а сам залишився вдома на ніч, а вже 25 лютого стояв у черзі у військомат”, — розповідає Катерина.
Військовий шлях Ігоря розпочався в 126-му батальйоні 112-ї окремої бригади територіальної оборони, де він був солдатом. Згодом чоловіка перевели до 60-ї окремої механізованої Інгулецької бригади. В останні місяці він брав участь у знищенні російської техніки за допомогою дронів.
Катерина пригадує: щоразу, коли брат виходив на позиції, він телефонував їй і прощався: “Хоча він не казав про це прямо, але відчувалося, що ворог був настільки близько, що він відчував подих смерті”.
Ігор був душею компанії та завжди знав, як створити настрій і об’єднати, ділиться Катерина.
“Навіть якщо вечірка була не надто вдалою, він завжди міг підбадьорити всіх, запропонувати кудись піти, щось подивитися чи просто прогулятися. Він був дуже активним, і в нього було багато друзів. У кожному місці, де він працював, ці люди ставали йому як друга сім’я — він знав їхні проблеми, турботи, і всі його дуже любили за це”, — розповідає сестра Ігоря.
Дівчина пригадує, як Ігор охоче долучався до родинних справ, коли приїжджав додому під час ротацій.
“Влітку 2023 року він разом із татом побудував альтанку біля будинку. Це мої останні спогади про нього — як він дофарбовує дах альтанки, і ми сидимо там, розмовляючи про щось”, — говорить Катерина.
Навіть перебуваючи на фронті, додає вона, Ігор продовжував робити важливі речі для своїх дітей.
“Для старшої дочки він таємно купив песика, щоб зробити сюрприз на день народження. Ігор залишив його у мене і приходив підгодовував, щоб вона не здогадалась. Той песик зараз нагадує мені про брата”, — ділиться Катерина.
Цьогоріч Ігор обіцяв відвезти дітей на море, адже вони ніколи не були за кордоном. “І ми здійснили цю маленьку мрію після його загибелі, поїхавши всією родиною на Чорне море. Виконали його бажання”.
8 квітня 2024-го Ігор не відписався рідним, хоча завжди намагався бути на зв’язку.
“Тоді мама одразу відчула тривогу, хоча я казала, що треба чекати”, — згадує той день Катерина.
Але побоювання родини справдились: того дня Ігор Пузійчук загинув під час виконання бойового завдання на Лиманському напрямку.
Двома днями пізніше дружині захисника вручили повідомлення про його загибель.
Ігоря поховали на Бортницькому кладовищі під Києвом. У військового залишились двоє доньок, дружина, сестра та батьки.
За віддану службу Ігоря нагородили медаллю “Ветеран війни — учасник бойових дій”, почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ “Золотий хрест”, медаллю “Хрест 60 омбр” та орденом “За мужність” третього ступеня (посмертно).
Рідні Ігоря Пузійчука створили петицію з проханням надати йому звання Героя України.
Світла пам’ять полеглому військовому.