Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні згадаємо молодшого сержанта Геннадія Білоуса з Одеси. З перших днів великої війни чоловік долучився до оборони країни, був командиром відділення 222-го батальйону 126-ї окремої бригади територіальної оборони. Чоловік загинув під час ближнього бою з російськими військовими біля села Козачі Лагері на Херсонщині. Тіло захисника так і не змогли забрати з окопів. Геннадію було 47 років.
Історією життя і загибелі Геннадія Білоуса з журналістами Вільного Радіо поділилася його дружина Галина.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Геннадій Вікторович Білоус народився 22 жовтня 1975 року в Одесі. Він закінчив Національний університет “Одеська політехніка”, після чого працював інженером-механіком портових кранів в Одеському порту. Саме там познайомився зі своєю майбутньою дружиною Галиною.
Вони працювали на сусідніх підприємствах у порту: Галина — у лабораторії на підприємстві з експорту зерна, а Геннадій — механіком. Чоловік довго придивлявся до неї, але не наважувався заговорити. Якось зайшов до Галини в лабораторію, нарешті знайшовши привід заговорити — батьки подарували йому золотий перстень, і він хотів перевірити його вагу. З цього й почалося їхнє спілкування, а вже згодом вони побудували і власну родину.
У мирному житті Геннадій багато читав. Книжки для нього були майже необхідністю.
“Навіть на якихось днях народженнях — хтось танцює, хтось співає, а він собі сидить і читає книжку”, — пригадує дружина.
У родині Геннадій був справжньою опорою. Дружина згадує, що він дуже любив дітей і багато часу проводив із ними.
“Чоловік він був добрий і люблячий. Як тато — завжди з дітьми гуляв. Я так не могла з ними гратися, як це робив він. Він їх так сильно любив і оберігав. Я от справді почувалася з ним, як за кам’яною стіною”, — розповідає Галина Білоус.
Сім’я часто виїжджала разом на пікніки, навідувалася до батьків. Навіть під час війни Геннадій думав насамперед про близьких. Під час останньої короткої відпустки у червні 2023 року він купив кілька генераторів — для своєї родини і для батьків дружини.
“Казав, що якщо в Одесі будуть проблеми, то щоб у нас завжди було світло”, — ділиться Галина.
Ще одне захоплення Геннадія в цивільному житті — компʼютерні ігри. Саме з цим, як згодом з’ясувалося, був пов’язаний і його позивний Крейн.
Дружині він пояснював, що це через його роботу з портовими кранами. Але вже після його загибелі Галині розповіли, що Крейн — це персонаж комп’ютерної гри, воїн світла, який проходить крізь браму смерті, щоб урятувати людство.
“І він у мене такий же був — світлий і добрий. Справжній воїн світла”, — каже вона.
Із початком повномасштабного вторгнення Геннадій добровольцем став на захист України. Він долучився до 126-ї окремої бригади територіальної оборони, де служив командиром відділення у 222-му батальйоні. Брав участь у бойових діях на Миколаївщині та Херсонщині — зокрема в районах Явкиного, Партизанського, Комишан, Микільського та Понятівки.
Про свою службу Геннадій майже нічого не розповідав родині. За словами дружини, він завжди казав, що перебуває на навчаннях, жартував, записував веселі відео.
“Він створював таке враження, що наче не на війні, а десь на Мальдівах відпочиває. Він нас так оберігав, я це розумію”, — з посмішкою згадує Галина Білоус.
Лише після загибелі чоловіка побратими почали розповідати, яким командиром він був. За словами військових, Крейн поєднував сувору дисципліну з людяністю. Він працював із бійцями, розмовляв із кожним, підтримував, навчав.
Побратими згадують його як людину з вишуканим почуттям гумору, який завжди підтримував бойовий дух підрозділу, переказує їхні слова дружина.
“Гєнчік в мене такий. Він турбувався, щоб всі під час навчання спробували використовувати зброю, щоб були підготовлені, щоб уміли все робити. Іноді жартував, що йому вже добре за 40 і стрибати, то не його, але доводилося. Тільки більшість всього, що я знаю про його військове життя, я знаю не від нього. Це я по пазлах вже потім від різних людей збирала. Ще його телефон після загибелі мені повернули, то я там різні відео дивилась”, — пояснює Галина Білоус.
Побратими розповіли дружині і про останню операцію підрозділу, на якій загинув Геннадій. Вона видалась надзвичайно складною.
У серпні 2023 року бійці мали переправитися на лівий берег Дніпра біля Козачих Лагерів. Було майже 40 градусів спеки. Вони перетинали річку на гумових човнах під постійними обстрілами. На очах у бійців російські снаряди влучали в інші човни.
Українські військові переправилися 6 серпня і зайняли позиції. Планувалося підкріплення, але через потужні обстріли воно так і не змогло дістатися. У результаті підрозділ дві доби тримав оборону самотужки — з тим боєкомплектом, їжею і водою, які вдалося перевезти човнами. Попри це, українські бійці продовжували відбивати атаки та знищувати техніку противника.
8 серпня 2023 року Геннадій Білоус загинув у бою. Через складну ситуацію побратими не змогли винести його тіло.
“Коли Гєну вбили, то хлопці тоді і відступили, їм треба було від їхніх позицій полем бігти до посадки. Тому вони тіло і залишили в окопах, не вийшло його витягти”, — розповідає дружина.
Наразі досі невідомо, що стало з тілом захисника. На будинку в Одесі, де він жив, встановили пам’ятну табличку. Дружина каже, що для неї важливо, щоб про нього пам’ятали.
“У мене немає могили, але я кожен день його згадую. Я дивлюся на дітей — і вони мені його нагадують. Я чую у словах його друзів його ж фрази. Неможливо його не згадувати. Він був справжнім патріотом України, знаєте, не таким показовим, а щирим. Навіть коли я могла критикувати і розповідати новини про якихось депутатів та корупцію, то він завжди відповідав: “Я воюю не за них. Я воюю, щоб діти жили у кращій країні”, — розповідає Галина.
Вона мріє, щоб про Геннадія знали й наступні покоління їхньої родини: “Я дуже хочу, щоб усі знали — і діти, і майбутні онуки — що в них був такий дідусь-герой”.
За службу добровольця відзначили нагрудним знаком “Ветеран війни”, а посмертно нагородили орденом “За мужність” III ступеня.
Рідні просять надати Геннадію Білоусу звання Героя України посмертно та закликають підтримати петицію. Зробити це можна за посиланням.
Вічна памʼять захисникові.