Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Євгена Тяжина з Борисполя, який присвятив життя сім’ї, любив автомобілі та активний відпочинок, і став на захист України після мобілізації.
Про захисника Вільному Радіо розповіла його дружина Вікторія.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про дорогу вам людину. Це безкоштовно.
Євген Тяжин народився 16 жовтня 1994 року у Борисполі. Там навчався у місцевій школі №6. У дитинстві хлопець захоплювався футболом, любив проводити час на вулиці з друзями, лазити по гаражах і завжди був у русі. Також мав хист до майстрування — міг усе зробити власними руками. З роками це захоплення переросло у фах.
Ще юним хлопець познайомився зі своєю майбутньою дружиною Вікторією у соцмережах. Вони швидко почали жити разом та одружились. Коли Євгену було 20 років, у подружжя народилися донька.
Відтоді свій вільний час Євген проводив із родиною. Разом вони часто їздили на природу: ходили до лісу чи відпочивали біля озера.
“Він був життєрадісним і щирим, завжди готовим допомогти іншим. Головне для нього було проводити час із сім’єю”, — згадує дружина Вікторія.
Після появи першої дитини сім’я переїхала до Києва. Там чоловік присвятив себе своїй найбільшій пристрасті — автомобілям.
Згодом в подружжя народився син. Планів на майбутнє ставало більше.
У 2022 році родина вже мала налагоджене життя в столиці. Тож з початком повномасштабного вторгнення росіян лишились вдома. Євген шукав шляхи приєднатись до оборони міста — намагався потрапити до територіальної оборони.
“Він ходив туди неодноразово, записувався, збирав речі, був готовий іти, але його повертали додому”, — пригадує дружина.
Чоловіка мобілізували 23 жовтня 2024 року. Він долучився до 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. Одразу після базових навчань його з побратимами відправили обороняти позиції на Донеччині. 17 грудня 2024 року вони відбивали напад росіян в селі Успенівка Покровського району. Чоловік вивів своїх побратимів, пішов назад прикривати їх і загинув, розповідає дружина. Їй згодом розповіли, що під час того бою живими залишилися лише двоє хлопців, яких Євген встиг врятувати.
“Командири говорили, що він дуже стійкий та відповідальний. І що він ніколи не залишить людину”, — розповідає Вікторія.
Так і не вдалося втілити спільні плани родини, зокрема мрії про третю дитину, купівлю власного житла.
Не дочекались батька з війни 10-річна Олександра та 7-річний Марк.
Рідні Євгена Тяжина просять посмертно надати йому звання Героя України. Щоб їх підтримати, ви можете підписати петицію за посиланням.
Вічна пам’ять.