Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Цього дня згадаймо захисника Василя Івануса, який з 2014 року став на захист української держави. Військовий мріяв про будинок, який купив разом з дружиною, але так і не переїхав. Він загинув на війні, прикриваючи цивільну під час обстрілу.
Про військового Вільному радіо розповіла дружина Олена.
Вільне радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних і знайомих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами.
Василь Іванус народився 16 червня 1969 року. Дружина Олена каже, що “він народився в тій державі, яка його і вбила”, адже чоловік з Росії. Батько Василя був кадровим військовим, тому сім’я часто переїжджала. Коли хлопцю було приблизно 20 років, то родина оселилися під Києвом, хоча батьки були родом з заходу України.
Закінчив Василь Харківський інженерно-будівельний інститут, а працював у різних сферах — від будівництві до приватного підприємця.
Василь любив копирсатися в землі — вирощувати виноград, ягоди, але останнім часом цікавився коралами, розповідає дружина.
“Його цікавило абсолютно все: від техніки, яку можна зробити власноруч, до розведення риби і креветок. Останнім досягненням, нашою спільною мрією, до якої ми разом йшли, став морський акваріум з коралами та морськими рибами”, — розповідає Олена.
За її словами, все почалося з маленького камінця та довгого спілкування з різними людьми, які багато допомагали з морським акваріумом.
“Корали — це живі істоти, організми, що харчуються, дихають і розвиваються. Ми думали, що вже готові придбати їх, але нам відповіли: “Вибачте, але свої корали вам не дамо. Розвивайтесь далі”, — згадує Олена.
Родина Іванусів самостійно почала розвивати своє захоплення, хоча їм підказували, як доглядати, як зробити звичне середовище існування для коралів. “Починали зі 100-літрового акваріума, — каже Олена. — Ми мріяли, що після війни переїдемо у свій будинок і зробимо великий акваріум. Вася мріяв, що у нас буде виставковий акваріум. Але ми не розводили корали для прибутку — це було наше захоплення”.
Дружина пригадує: “Він завжди був світлий. І до нього тягнулися люди. Він знав, як підтримати, знав, що сказати. Я спілкувалася з хлопцями, з побратимами, з чужими людьми — всі казали про це”.
Служба в армії стала для Василя шляхом, що почався задовго до повномасштабного вторгнення.
“Він служив в армії, а воювати пішов ще з 14-го року, коли почалася війна. Він був учасником антитерористичної операції”, — розповідає дружина.
Попри те, що Василя визнали обмежено придатним до служби, його це в 2022 році не зупинило.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, то родина Івануса була вдома, в Кривому Розі. За словами Олени, її чоловік одразу пішов у військкомат — не чекав повістки. Вона каже, що навіть не знала про це тоді.
Дружина згадує момент, коли Василь вирушав вже на війну: “Він потрапив до батальйону “Дике поле”. Відправили його на війну саме на мій день народження. Він сів в автобус і поїхав”. Він став командиром 1-го аеророзвідувального відділення у складі 518-го окремого батальйону спеціального призначення “Дике поле”.
Згодом батальйон розформували, і Василь продовжив службу у штурмовому батальйоні 47-й бригади. Чоловік воював на Херсонщині, на Донеччині. Відзначився під час визволення Харківщини, зокрема в Куп’янську.
Дружина каже, що її коханий неодноразово був поранений, але щоразу повертався в стрій до своїх побратимів.
Для Василя родина була на першому місці, розповідає дружина.
“Він для доньки не просто герой, а приклад, підтримка та опора. Коли він приїжджав у відпустку додому, то завжди був поруч з малим, — ділиться дружина Василя. — Тепер, коли онук дивиться на його фотографію, то я впевнена, що навіть коли малий виросте, він пам’ятатиме, як вони гралися“.
Василь та Олена мріяли про власний будинок. І навіть були за крок до нього.
“Ми все вирішували в телефонному режимі. Малювали плани, обговорювали, як будемо все перебудовувати, — каже Олена. — Ми планували отримати ключі від будинку 15 липня, але 11 липня Василя не стало”.
11 липня 2024 року військовий загинув у Мирнограді. Дружині про загибель повідомила мешканка міста, з якою він потоваришував. Вона розповіла, що після першого влучання Василь поспішив дізнатися, чи все добре у знайомих.
За словами Олени, коли чоловік був на місці, то був другий удар, яким він закрив місцеву продавчиню, рятуючи її життя.
Поховали Василя в Кривому Розі.
За час служби Василь Іванус нагороджений орденом “За мужність” III ступеня, медаллю “Захиснику Вітчизни”, “За участь в Антитерористичній операції”, відзнакою міністерства оборони України медаллю “За поранення” та Хрестом “Честь і Слава”.
Рідні створили петицію з проханням надати Василю звання Героя України. Підтримати її можна до початку грудня цього року.
Світла памʼять захиснику.