Щодня о 9 ранку ми вшановуємо пам’ять усіх, чиє життя забрала загарбницька війна Росії проти України. 53-річний Олексій Луценко з Миколаївщини був в АТО та знову став на захист Донеччини з перших днів відкритої війни. 16 березня 2022-го чоловік зазнав смертельного поранення від влучання російського снаряда.
Історією загиблого бійця з журналістами Вільного радіо поділилася донька Олексія Інна Лущевська.
Олексій Луценко народився 17 лютого 1969 року у селі Красненьке на Миколаївщині. Після школи три роки служив у морфлоті, потім навчався у Кривоозерському професійному ліцеї на водія.
Згодом Олексій переїхав до села Мала Мечетня. У 1992 році одружився, а вже за рік у подружжя народилася донька Інна.
Олексій працював слюсарем та старшим кочегаром у місцевій школі.
“Потім у 2014 році його мобілізували, він був учасником АТО. Служив у окремому ремонтному полку. Був водієм і ремонтував техніку. Стояли у Бахмуті. У 2015 році демобілізувався і далі працював у школі”, — говорить донька бійця Інна.
Вона пригадує: батько мав легку веселу вдачу та обожнював проводити час у сімейному колі.
“Дуже-дуже позитивний був. Активіст по життю. Дуже любив гратися із внуком. Як би він не заморився, але з внуком і в футбола поганяти, і позайматися, і пописати, і помалювати. На рибалку ходили, на природу їздили”, — каже Інна.
У перший день відкритої війни Олексія знову мобілізували та відправили обороняти місцевість біля Вугледара та Волновахи на Донеччині. Спершу він служив у складі 36-ї ОМБр, а потім — у 53-й ОМБр імені Володимира Мономаха.
“Коли ми його проводжали [на фронт], це була десь третя година ночі. Його внук спав, і він хвилювався, що не може з ним попрощатися. А я кажу: “Ну ти ж приїдеш”. Так і не приїхав… 20 днів він прослужив”, — сумує донька військового.
Життя Олексія Луценка обірвалося 16 березня 2022 року в селі Павлівка Волноваського району.
“Він служив у взводі зв’язку, і біля них був штаб. Тобто вони відповідали за зв’язок і охороняли при цьому штаб. Якраз у них було чергування, і о 22-й вже мала бути заміна чергування. Але о 21:45 прилетів снаряд, і всі люди, які чергували, були поранені, троє з них загинули. Батько був поранений, і його везли на машині, яка там у них була, але по дорозі він помер”, — говорить Інна Лущевська.
Коли Олексій перестав виходити на зв’язок, його рідні 20 днів намагалися дізнатися про чоловіка бодай щось: шукали інформацію про нього в соцмережах та зверталися до волонтерів.
“А потім ми побачили пост в інтернеті, який опублікували волонтери — Краснопільське кладовище у Дніпрі. І серед тих могил була татова могила. 24 травня ми зробили перепоховання у Малій Мечетні, тут, де він проживав”, — говорить співрозмовниця.
Рідні Олексія Луценка створили електронну петицію та просять посмертно надати йому звання Героя України. Аби петиція потрапила на розгляд до президента, вона має зібрати 25 тисяч підписів.
Світла пам’ять захиснику.