image

“Втратили надію, але не зупинимось”


"Втратили надію, але не зупинимось"


Як родичі полонених намагаються витягти близьких з неволі та з чим зіштовхуються на цьому шляху
Тетяна Матюшенко востаннє бачила чоловіка Валерія 3 роки тому. Зустріч була довгоочікуваною, але дуже короткою. Обійняти коханого жінка не могла – заважали прути решітки. Відтоді пара більше не бачилась.

Життя подружжя раптово перетворилося на пекло. Поки Валерій терпів тортури у застінках бойовиків, його дружина божеволіла в невіданні.

Аби дізнатися про чоловіка, Тетяна дзвонить матері, яка провідує його у колонії.
Так само – від дзвінка до дзвінка – живуть Ізабелла Пєх та її мати Олена. Потрапивши в полон, жінка сама заборонила доньці приїздити на окуповану територію. Тож Ізабелла востаннє бачила маму ще на волі. Дівчина із сумом пригадує, що вони тоді посварилися через дрібницю.

"Моє життя зараз ніби на паузі, воно зупинилося. Я вже не сподіваюся, що маму обміняють. На волю виходить будь-хто, але не вона або Валерій Матюшенко. Мені дуже боляче, що я втратила надію. Але це не означає, що ми зупинимось", – говорить дівчина.
Те, з чим інші не хотіли б зустрітися навіть у страшному сні, для цих двох сімей перетворилось на буденність. Війна увірвалася в їхнє життя, залишивши сам-на-сам із горем. Аби перенести цей біль легше, дві раніше не знайомі жінки стали одна для одної майже рідними.
"Шпигун" і "зрадниця"
"Ось наше нове житло. Тіснувато, але затишно", – вітає нас Тетяна Матюшенко у своїй квартирі-студії у Слов'янську, де вона живе разом із сином Павлом. І справді, оселя хоч і мала, але відремонтована й охайна. Все тут жінка робила власноруч: шпаклювала стіни, облаштовувала кухню, навіть зробила декоративний камін. "Тут така ілюмінація на Новий рік була, — сумно посміхається Тетяна, — ми так хотіли, щоб Валерій її побачив". Але чоловіка вже кілька років тримають у полоні. Скільки разів він потрапляв у списки на обмін, стільки ж разів окупанти відмовлялися підтверджувати, що він знаходиться у них. І надія звільнити Валерія до завершення його тюремного терміну щороку згасає.
Валерій Матюшенко із сином Павлом. Фото: Вільне радіо
Подружжя Матюшенків разом вже близько 25 років. Раніше вони жили у місті Комсомольське (нині Кальміуське) на Донеччині. Тетяна займалась продажем жіночого одягу, а Валерій ремонтував побутову техніку. Але коли у місто прийшли бойовики, увагу налаштованих на "руський мир" мешканців почала привертати активна проукраїнська позиція родини.
Життя Валерія і Тетяни розділилося на "до" і "після" одним літнім днем. 15 липня 2017 року – день, коли до чоловіка добралися бойовики.
Пара збиралася на день народження до друзів. Вечір мав пройти весело, але святковим планам не судилося здійснитися.

За кілька годин до вечірки Валерій вийшов прогулятися.
"Я приїхала десь на початку четвертої. Він о третій виходив на центральну площу біля будинку, розмовляв із сусідами, з котом на руках – у кота якраз щось із лапкою було. Я заходжу додому, а Валерія немає. Почала дзвонити – телефон вимкнений. Я до машини, а машина відкрита, документи лежать на місці. І ось вже о 5-6 годині вечора йти на день народження, а його немає. І я вже за годину почала панікувати", — згадує Тетяна.
Тетяна Матюшенко. Фото: Вільне радіо
Майже опівночі Тетяна викликала місцеву "міліцію" та написала заяву про зникнення чоловіка. "Правоохоронці" навіть взяли зубну щітку Валерія, наче збиралися шукати його за ДНК. Не надто на них розраховуючи, Тетяна сама поїхала по блокпостах та лісопосадках із фотографією зниклого чоловіка. Та пошуки були марними.

Вже наступного дня почали розповідати, що Валерія забрали працівники т.з. "Міністерства держбезпеки (МДБ) ДНР". Згодом Тетяна дізналася, що чоловікові накинули мішок на голову та повезли в невідомому напрямку. Дізнавшись про це, вона поїхала до будівлі "МДБ", аби підтвердити чутки. Але там спочатку нічого не казали.
"Вже на четвертий день представники "МДБ" прийшли додому з постановою, показали, в чому звинувачують мого чоловіка. Ознайомили мене зі справою. Провели обшук. Якось так все і почалось", — розповідає Тетяна.
Вона дізналася, що бойовики інкримінують Валерію "шпигунство". У їхньому "кодексі" це стаття №321. За "сусідньою" 320-ю статтею – "державна зрада" – два роки потому "судитимуть" Олену Пєх.
Такою була Олена Пєх до полону. Як вона виглядає зараз – невідомо.
Олена Пєх. Фото з архіву Ізабелли Пєх
Ріднішої людини, ніж мама, в Ізабелли Пєх немає. Батько покинув родину багато років тому, а коли дізнався про ув'язнення колишньої дружини, допомагати не захотів.
"Відтоді цієї людини для мене не існує", – сухо каже Ізабелла.
До війни Олена Пєх жила у Горлівці, де працювала старшою науковою співробітницею в художньому музеї. Її донька мешкала неподалік, у Донецьку. На відміну від подружжя Матюшенків, Олена з Ізабеллою поїхали з окупації невдовзі після "референдуму" та оселилися в Одесі. Відтоді дівчина жодного разу не бачила рідне місто, а її мати час від часу поверталася туди. У Горлівці в неї залишилася квартира, а у Дебальцевому – мама, яка нещодавно перенесла інсульт. Їхати на підконтрольну територію старенька відмовлялася – не хотіла кидати курей.
"Ми пропонували їй зняти будинок хоча б на околиці Одеси, де вона могла б завести тих курей. Ми б разом з нею там оселилися і спокійно б жили. Але вона сказала "ні", – говорить Ізабелла.
Щоразу повертаючись у Горлівку, Олена з жалем відзначала, як місто поступово марніє. Свої враження жінка описувала у віршах. Ось один з уривків (мовою оригіналу):
"Это город, которого нет,
в нем люди с прозрачными лицами.
И зачем, покупая билет,
я покинула нашу столицу.

Здесь в улицах нет души
и дома стоят неумытые.
Здесь привыкли бить и крушить,
неудачники, жизнью прибитые!

Они смотрят со скрытой завистью,
прибивая свои ярлыки.
И, объевшись российской гадостью,
раздвоили свои языки!"
Навколо будинку, де жила Олена, окупанти збудували свою військову частину, і потрапити у власний двір жінка могла лише за перепусткою. Усвідомлюючи, що ризикує поплатитися за нетипові для мешканців псевдореспубліки погляди, вона все ж продовжувала їздити в ОРДО.
"Мама казала бабусі, що не може так часто їздити, бо це дивно і за цим обов'язково послідують запитання. Та й сам процес її обтяжував, вона дуже не хотіла туди їздити, а я не хотіла її відпускати", — говорить Ізабелла.
Мама і донька. Фото з архіву Ізабелли Пєх
Побоювання справдилися. 9 серпня 2018 року бойовики увірвалися натовпом у квартиру Олени та, погрожуючи зброєю, почали ставити незрозумілі для жінки запитання.

Олену Пєх звинуватили у "шпигунстві", "вербуванні" та "переправці людей на підконтрольну територію".
"Річ у тім, що військовий однієї з частин вирішив покинути лави "ДНР". А служив він якраз у штабі, який оточує будинок моєї мами. Цей військовий втік за 2 місяці до маминого арешту за програмою "На тебе чекають вдома", і командування військової частини вирішило все скинути на мою маму. Що цікаво, під час судового процесу цей чоловік сам казав, що вона не має жодного стосунку до його рішення", – згадує дівчина.
Пізніше статтю перекваліфікували на "державну зраду".

Понад тиждень Ізабелла не могла додзвонитися мамі. Про те, що вона потрапила у полон, дівчина дізналася лише на десятий день.
Валерій Матюшенко, 56 років
У полоні з 15 липня 2017 року
Був підприємцем і музикантом у Комсомольському (Кальміуському).

Валерія схопили вдень посеред вулиці. Його дружина дізналася про це від знайомих.

10 місяців чоловіка тримали у підвалі секретної тюрми "Ізоляція". Там він терпів безжальні тортури, які суттєво позначились на його здоров'ї. Зокрема, у Валерія ще до полону був синдром Туретта – зараз між нервовими тиками проходить кілька секунд. Також розвинулася патологія щитоподібної залози, яка може перетворитись на рак, а на кишківник тисне грижа. Чоловік різко схуд на 12 кг.

Свій "вирок" Валерій Матюшенко отримав 28 березня 2018 року. Його "засудили" на 10 років позбавлення волі за "шпіонаж". Зараз полонений перебуває у макіївській колонії.
Олена Пєх, 50 років
У полоні з 9 серпня 2018 року
До ув'язнення працювала у науково-просвітницькому відділі художнього музею в Горлівці.

З 2014 року переїхала на підконтрольну територію, але їздила в ОРДО доглядати хвору матір. Під час однієї з поїздок жінку схопили бойовики.

Перші 3 місяці полону Олена провела в одиночній камері, де її катували та довели до спроби самогубства.

"Суд" над Оленою Пєх відбувся 27 березня 2020 року. Полонену відправили у сніжнянську колонію на 13 років за "державну зраду".

Ув'язнена має цілий список хвороб. Серед них – епілепсія, часті мігрені та тромбоз, який може перерости в гангрену. Після тортур Олена погано ходить та мусить самостійно вправляти суглоби в ногах, аби пересуватися.
"Життєвий ресурс Валерія вичерпується"
Валерія Матюшенка майже рік утримували у в'язниці бойовиків "Ізоляція". Про все, що з ним там відбувалося, дружина дізнавалась лише від колишніх полонених, які сиділи поруч з її чоловіком. Вони розповідали, що Валерія катували електричним струмом, били та зламали ребра, а постільна білизна, яку Тетяна передавала чоловікові, була залита кров'ю.

За час перебування у катівні здоров'я Валерія сильно погіршилося. Ще до полону в нього був синдром Туретта – нейропсихічний розлад, який проявляється у вигляді тиків. Під щоденними тортурами захворювання загострилось настільки, що зараз між тиками проходить лише кілька секунд.

До переліку хвороб додалося й запалення щитоподібної залози. Тетяна переживає, що це може перерости в онкологію. Крім того, у заручника розвинулась пахова грижа, яка тисне на кишківник. Йому потрібна операція.
На тлі цього Валерій різко схуд. Про все це його дружина дізнається від матері, яка залишилася на окупованій території та провідує зятя.
Фото: depositphotos
"Після заборони побачень колонію відкрили та дозволили зустрітися з Валерієм. Моя мама під час розмови телефоном з ним просто каже: "Валер, я їду до тебе на побачення", на що він відповів: "Ні, не треба". А мама: "Валер, я їду". І він тоді сказав: "Тут така ситуація, я різко схуд на 12 кілограмів". Мама коли його побачила, була в шоці. За 25 років, скільки вона його знає, скільки ми з ним знайомі, вона його таким не бачила", — розповідає Тетяна.
Передати чоловікові ліки вкрай важко, а зробити обстеження – майже неможливо. Подеколи доводиться писати листи "вищому керівництву" бойовиків, щоб отримати дозвіл на проведення аналізів. Водночас т.з. "омбудсдмен з прав людини в ДНР" Дар'я Морозова запевняє, що з Валерієм усе гаразд.
Ці слова дружина полоненого називає брехнею.

"Я вважаю стан здоров'я мого чоловіка критичним, я не знаю, скільки в нього залишилося життєвого ресурсу", – говорить Тетяна Матюшенко. Її голос тремтить від тривоги.
Фото: Вільне радіо
Коли струм не допомагав, повезли "вбивати"
Поки ніхто не знав, де знаходиться Олена Пєх, бойовики з неї знущалися, стверджує донька полоненої.
"Відвезли у Донецьк в одну з військових частин, на гауптвахту, в одиночну камеру. Там протримали близько 3 місяців. Знущалися, вкручували шурупи в коліна, душили пакетом, надягали протигаз. У мами траплялися напади епілепсії. Бойовики сміялися, казали: "Зараз ми тебе вилікуємо", — цитує Олену її дитина.
Жінка казала, що катували її росіяни. Це вона розпізнала за говором. На головах у них були балаклави, а замість імен – самі позивні.
Серед військових були й жінки. Одна з них зрізала з шиї невільниці ланцюжок із Зіркою Давида – Олена належить до єврейської спільноти. Ризикуючи, полонена підняла символ віри з підлоги та сховала, а згодом повісила його на знайдений десь шнурок.

Релігійна приналежність Олени не давала бойовикам спокою. Серед інших образливих слів на адресу жінки лунало й "жидівка". Доволі іронічно, бо окупанти й досі розповідають про "українців-фашистів".

Зірка Давида на шиї Олени. Фото з архіву Ізабелли Пєх
За півтора місяця у полоні твердий характер Олени дав тріщину. У камері вона знайшла іржавий цвях і порізала вени. Своєю кров'ю жінка написала на стіні камери послання головному катові, який над нею знущався. Ізабелла стверджує, що цей напис досі не стерли, тож він може бути доказом того, що її маму там утримували. Точного змісту послання дівчина не розкриває, окресливши його посил лише в загальних рисах: "Я не злодійка. Нічого поганого я не зробила. На ката чекає кара за всі його звірства".

Один із конвоїрів вчасно зазирнув до Олениної камери. Побачивши, що жінка стікає кров'ю, він викликав "швидку". Але її не пустили. Замість цього невільниці перев'язали руки ганчірками. Олена вижила, але тортури продовжилися.
"Кілька днів поспіль маму катували струмом. Прив'язували скотчем до стільця, навколо ставало людей 10, до ніг підключали струм. Після цього в неї з геніталій шматками виходила кров чорного кольору", – розповідає Ізабелла.
А коли струм не допоміг, заручницю повезли "вбивати".
"Вивезли маму в ліс, а в них машина облаштована таким чином, що в ній є всі ці катувальні штуки. З двох боків притисли, надягли протигаз, аби блокувати повітря, підключили електроди та сказали: "Якщо не зізнаєшся, зариємо, й ніхто тебе не знайде". І мама мусила підписати зізнання, від якого потім відмовилася", – говорить Ізабелла.
"Вирок"
Майже 7 місяців Тетяна не бачила чоловіка. Уперше за весь цей час вони зустрілися на одному з "судових засідань", у лютому 2018 року, коли вона таємно приїхала на окуповану територію. Тетяну не очікували побачити ні судді, ні бойовики, ні навіть сам чоловік. Жінка згадує, як після засідання вона змогла підійти до Валерія й міцно тримала коханого за руки крізь прути решітки.
"Напередодні в мене був день народження, і він протягує мені одну з цукерок, які ми йому передавали з продуктами. Дає і каже: "З днем народженням тебе". Він потім у мами питав: "Не пам'ятаю, чи поцілував я її?". Ми взагалі нічого не пам'ятаємо з тієї зустрічі, вона була буквально 5 хвилин", — розповідає Тетяна, посміхаючись. Її очі залишаються сумними.
Листівка, яку Валерій передав з полону. Частина тексту розмита на прохання Тетяни. Фото: Вільне радіо
Це була поки єдина зустріч Тетяни та Валерія з моменту полону. На інші засіданні ходили батьки Тетяни – вона вимушена була поїхати з окупованої території, бо її також хотіли незаконно затримати. Свій "вирок" Валерій отримав 28 березня 2018 року. Невільника "засудили" до 10 років тюрми в Макіївській колонії №23.
Поки Матюшенко слухав вердикт "суддів", Олена Пєх сиділа у камері-одиночці. У СІЗО її перевели у листопаді 2018-го. Коли почалося слідство, над жінкою вже не знущалися. Близько року її "справу" розглядали у досудовому порядку, а потім почалися слухання. 27 березня 2020 року Олену "засудили" до 13 років позбавлення волі.
"Їй закидають "державну зраду". Якщо цитувати статтю, то це підбурювання до державної зради, яке проявляється у схилянні іншої особи шляхом домовленості або в інший спосіб", – чеканить Ізабелла фразу, яку вже давно знає напам'ять.
3 червня того ж року Олену етапували до жіночої виправної колонії №127, що у Сніжному.

Ізабелла не бачилася з матір'ю з того самого дня, як та поїхала провідати бабусю. Коли Олена вперше подзвонила з полону, одразу ж суворо наказала доньці не приїздити, аби бойовики не забрали і її.

Тому єдиним способом зв'язку залишається телефон. Коли наглядачі дозволяють, жінка набирає рідний номер і розповідає доньці про своє життя у неволі. Телефон у цей час має бути на гучному зв'язку, поруч обов'язково стоїть конвоїр, а в сусідній кімнаті сидить чоловік, який слухає і записує розмову.

Фото з архіву Ізабелли Пєх
Аби хоч якось відчути присутність мами, Ізабелла носить її каблучку. "Ви не подумайте, я не заміжня", – каже вона, вказуючи на прикрасу на безіменному пальці.
Найскладніше — це довести, що рідні в полоні
Коли Тетяна та Ізабелла вже знали, що їхніх рідних утримують бойовики, потрібно було переходити до наступного етапу — підтвердження їх як полонених.

Через два тижні після затримання Валерія Тетяна Матюшенко приїхала на підконтрольну територію та одразу ж подала заяву в українську поліцію на розшук чоловіка. 2 дні потому вона надіслала документи на обмін у Центр звільнення полонених СБУ (далі — Центр). Для цього треба було зібрати чимало доказів.
"Я писала в "МДБ", куди тільки можливо написати, в мене адвокати вже були тоді. Мені давали відповіді, що мій чоловік дійсно затриманий", — каже Матюшенко.
У "ДНР" визнають, що Валерій Матюшенко перебуває в них. Фото: Вільне радіо (адресні дані заявниці розмиті)
Для довідки
Є 3 категорії полонених, яких Україна
запитує на обмін:
1
Люди, які встановлені як Україною, так і т.з. "ЛДНР";
2
Люди, яких встановила лише Україна. Родичі подають підтверджуючі документи про факт місцезнаходження в ОРДЛО. Окупаційна влада своєю чергою їх не підтверджує;
3
Люди, яких подали на обмін, але в них немає документів від жодної зі сторін конфлікту. Тобто, інформація про них є лише "зі слів".
За даними Уповноваженої Верховної Ради з прав людини Людмили Денісової, у полоні окупантів наразі перебувають 236 цивільних людей та 40 військовослужбовців. Ще 258 людей вважаються зниклими без вісти.
Спочатку на перемовинах у Мінську, які проходили у листопаді 2017 року, Валерія Матюшенка офіційно підтвердили як полоненого. Тетяна чекала на звільнення чоловіка ще у грудні того ж року. Однак у списки на обмін його так і не внесли. Бойовики все "переграли". Після цього жінка вирішила поїхати до т.з. "уповноваженої" з прав людини самоназваної "ДНР" Дар'ї Морозової.
"Я приїжджаю з документами до Дар'ї Морозової в приймальню. Вперше мені дозволили піднятися до неї. Коли я запитала: "Чому ви не підтверджуєте мого чоловіка на обмін?", вона попросила назвати прізвище. Я назвала, показала папери, що ось, Україна його запитує. У приймальні Морозової вже лежали документи на мого чоловіка. Але мені кажуть: "Ми не можемо, поки нам не дасть офіційну відповідь МДБ", — обурюється Тетяна.
І тепер ситуація виглядає так: українська сторона підтверджує Валерія, а бойовики — ні. Попри довідки з "МДБ", "Верховного трибуналу", попри "вирок", публікації про Валерія у соцмережах "офіційної представниці ДНР" Дар'ї Морозової та навіть відеопідтвердження, бойовики продовжують запевняти, що Валерія у них немає. А тепер і взагалі кажуть, що чоловік начебто перебуває в розшуку. Складається враження, що "МДБ" та інші структури на окупованій території не можуть обрати спільну версію.
Ліворуч: скріншот з сайту т.з. "омбудсмена з прав людини в ДНР", де підтверджується, що Валерія Матюшенка утримують у полоні. Праворуч: кадр з сюжету російського телеканалу. На відео потрапив Матюшенко
"Мого чоловіка просто виключили зі списків. Він серед тих людей, які залишились з 2017 року, про яких Морозова заявляла, що у 2019 році їх забрали. Спочатку їх було 29, потім 200 з чимось, а тепер вже 300. Потрапляють на обмін ті, хто відсидів 3-9 місяців. А такі, як мама Ізабелли, яка 3 роки сидить, Валерій, який 4 роки вже там пробув, досі не потрапляють на обмін. І зараз вже немає ніяких перспектив, що він вийде", — вважає Матюшенко.
Читайте також інтерв'ю Вільного радіо зі звільненими з полону наприкінці 2019 року українцями Мариною Чуйковою та Станіславом Печонкіним.
Подібна ситуація і в Ізабелли. Бойовики не реагують на її звернення, бо бачать у запитах прізвище "Пєх".

Українська сторона і далі запитує Олену на обмін у так званої "влади" з ОРДО, але все марно.
"Вони кажуть, що мама у першій п'ятірці, десятці або п'ятнадцятці полонених на обмін. Але Росія вимагає процесуального очищення людей, яких Україна передала на окуповану територію. Без фізичної присутності цю процедуру здійснити неможливо. А вони й не квапляться їхати сюди", – пояснює Ізабелла.
Тож полонені стали предметом політичного шантажу, впевнена дівчина.
Одна одній психологи
Ізабелла й Тетяна неодноразово виходили під стіни Офісу президента з фотографіями рідних. Так вони хочуть достукатися до влади та міжнародної спільноти.
Тетяна Матюшенко, Ізабелла Пєх і Тетяна Гулевська з портретами полонених родичів під стінами Офісу Президента України. Фото з архіву Тетяни Матюшенко
Та боротися стає дедалі важче. Ізабелла зізнається: у якийсь момент її психологічний стан дійшов до кризової точки. Вона називає це словом "пас".
"Тетяна їде в машині й кричить за кермом. Я так само кричала, але вдома, лежачи на підлозі. А мій собака підходив і злизував мої сльози", – згадуючи це, Ізабелла починає плакати.
Зараз дівчина почувається трохи краще. Не останньою чергою – завдяки Тетяні.
"Ми одна одній психологи. У Тані є якийсь запал, а мені бракує цього. Буває, що не можу навіть рукою поворухнути, а вона мені постійно дзвонить: "Ізабеллочко, Ізабеллочко". Не знаю, що б я без неї робила. Вона моя друга мама", – каже Пєх.
Останній великий обмін полоненими був у 2020 році напередодні Великодня. Тоді на підконтрольну територію повернулися 20 українців. А вже восени у Тристоронній контактній групі заговорили про ще один масштабний обмін. Планували звільнити утримуваних за формулою "всіх встановлених на всіх встановлених". У списках було 100 українців, які перебувають у неволі. Їх мали передати до Нового року. Називали навіть ймовірну дату – 15 грудня. Але Росія і представники т.з. "ЛДНР" відмовилися від обміну. Звинуватили Україну – вона начебто не виконує угоди з процесуального очищення звільнених. Відтоді плани на обміни не просуваються далі переговорів.
А в цей час родичам бранців залишається тільки чекати. Аби не падати духом, Тетяна Матюшенко вже мріє про відпустку з чоловіком після його повернення та реабілітації. Ізабелла так далеко не заглядає. Лише хоче знову обійняти маму.
Дякуємо, що цікавитесь цією темою
Цей текст - другий з циклу Вільного радіо "Головне - свобода". Це історії про шлях полонених додому, складнощі їхніх родин та реальність після полону. Загалом матеріалів буде 3. Їх усі ви зможете знайти в розділі "Спецпроєкти" на нашому сайті.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Читайте нас в Telegram DONрегіон
Підписуйтесь на наш Instagram Вільне радіо

Якщо Ви дочитали цей матеріал до кінця, сподіваємось, він був корисним для Вас

Ми дуже цінуємо те, що Ви з нами!

Запрошуємо Вас стати патроном Вільного радіо та підтримати нашу редакцію.

Якісна незалежна журналістика потребує багато зусиль та ресурсів, і саме Ви можете допомогти нам робити це чесно і кожного дня!

Щомісячна підтримка
Допомогти одноразово
Поділитись публікацією

Ця публікація створена за підтримки Європейського Фонду за Демократію (EED). Зміст публікації не обов'язково відображає думку EED і є предметом виключної відповідальності авторів


Спонсор

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: