Щодня о 9 ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання пам’ять усіх, чиє життя обірвалося через загарбницьку війну Росії проти України. Артем Заболотний родом із Донеччини пішов захищати Україну з перших днів відкритої війни, був поранений, але повернувся до побратимів. 5 листопада 2023 року 19-річний захисник віддав життя у бою в Запорізькій області.
Дівчина Артема звернулася до нашої редакції через гугл-форму на нашому сайті. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його життя, заповніть анкету для рідних і знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Артем Заболотний народився 8 січня 2004 року у Волновасі на Донеччині. Після початку війни на українському сході з мамою та молодшим братом він переїхав жити у село Зіньків на Полтавщину.
“З дитинства Артем був дуже самостійним та справедливим. Він завжди був з посмішкою на обличчі. Цікавився баскетболом і волейболом. У рідному місті він навчався на тракториста, але ніколи не мріяв працювати за професію — хотів стати військовим”, — каже дівчина Артема Майя Іванюк.
Щойно Артему виповнилось 18 років, він підписав контракт на службу в Національній гвардії України. З перших днів відкритої війни обороняв Харківщину: був помічником гранатометника у третій бригаді оперативного призначення “Спартан”. Серед бойових товаришів мав позивний “Хаджин”.
30 липня 2022 року Артем із побратимами пішов на черговий штурм. 5 днів військовий не виходив на зв’язок із рідними.
“4 серпня він зателефонував зі словами: “Я живий, але в госпіталі”. Артем отримав контузії та травми, він витягнув з-під обстрілу сімох побратимів. Лікарі сказали, що потрібна реабілітація, але він нікого не слухав. Я благала його, аби він залишився вдома зі мною, але через місяць він повернувся на фронт. Артем сказав, що не може залишити хлопців”, — говорить співрозмовниця.
Після повернення у стрій Артема з побратимами відправили обороняти Запорізький напрямок.
“Ми кожного дня розмовляли телефоном, я дивилася в його втомлені очі. Він ніколи не розповідав, як йому важко. Говорив, що все добре, але я відчувала, що це не так”, — додає Майя.
5 листопада Артем попередив кохану, що відправляється на черговий штурм.
“Він сказав, що все буде добре. Пообіцяв, що після штурму візьме відпустку і ми подамо заяву до РАЦСу. Але в мене було жахливе передчуття”, — згадує дівчина.
Того ж дня вона отримала повідомлення від командира Артема, який написав: “Хаджин 200-й (загиблий — ред.)” Невдовзі таку ж звістку рідним Артема повідомили працівники ТЦК та СП.
“У той момент мій світ зруйнувався. Я закричала і просто впала. Ми зідзвонилися з мамою Артема в надії, що це все неправда. О 1 ночі 6 листопада командир Артема надіслав нам фото з моргу на опізнання. Артем загинув поблизу Новопрокопівки”, — з сумом каже Майя Іванюк.
Артема Заболотного поховали 9 листопада 2023 року в селі Лютенські Будища на Полтавщині.
“Він завжди мріяв про донечку. Останні місяці життя він говорив: “Я так хочу, щоб наша донечка була схожа на тебе”. Ми так хотіли будувати наше майбутнє разом. Кажуть, стосунків без сварок не існує, але це неправда. Ми ніколи не сварилися за ці 2 роки. Він робив мене найщасливішою, а зараз я не живу, а існую”, — говорить співрозмовниця.
Рідні Артема прагнуть, аби йому надали звання Героя України. Для цього створили електронну петицію, яка вже перебуває на розгляді у президента.
Світла пам’ять захиснику України.