Щодня о 9 ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання пам’ять усіх, чиє життя обірвалося через загарбницьку війну Росії проти України. 27-річний Євгеній Базилевський брав участь у Революції Гідності, обороняв Донеччину в часи АТО (ООС) та знову став до лав ЗСУ з початком відкритої війни. 17 грудня 2022-го боєць загинув під час оборони Бахмута.
Кохана Євгенія звернулася до нашої редакції через форму зворотнього зв’язку. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його життя, заповніть анкету для рідних і знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Євгеній Базилевський народився 15 серпня 1995 року в Києві. Хлопця виховувала бабуся. Змалку він любив читати історичні та науково-популярні книжки.
У Київському технікумі готельного господарства Євгеній здобув фах техніка-програміста. Проте за спеціальністю не працював, адже захоплювався історією та хотів стати військовим, як його дідусь.
“Він дуже любив читати книги. У нього нереально велика бібліотека історичних книг. Його улюблена тема — це Друга світова війна. Він любив дізнаватися більше про якісь битви, визначні події”, — каже дівчина бійця Алла Карпенко.
Юнак брав участь у Революції Гідності. На той час йому було 18 років. А у 2015 році, коли Євгенію виповнилося 19 — пройшов військовий вишкіл, після якого став до лав 79 окремої десантно-штурмової бригади. Мав позивний “Пчьол”. До 2019 року чоловік служив у зоні АТО (ООС) на Донеччині.
Після повернення до цивільного життя Євгеній Базилевський працював кур’єром, а коли 24 лютого 2022 року Росія відкрито оголосила війну, знову взяв до рук зброю. Оскільки чоловік не міг добратися до пункту дислокації бригади, де служив раніше, його прикомандирували до 95-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. Разом із побратимами десантник звільняв Київщину. Зокрема, населені пункти Макарів, Мотижин, Копилів, Королівка та Людвинівка. Дістав позивний “Баз”.
“Він був дуже спокійний, врівноважений, але песимістичний. Його улюблена фраза була “Ми всі помремо” (оскільки він був на війні з 2015 року, то розумів, куди це все рухається). Та насамперед, він був дуже добрий. Якщо людина була для нього близькою, він дуже любив дарувати якісь подаруночки. Він абсолютно все записував. У нотатках на телефоні в нього навіть була спеціальна таблиця. І, наприклад, там було ім’я “Алла” і далі — “стрибок із парашутом”, “стрільба”, “театр” і все інше, що я випадково казала в розмові. Він все підмічав”, — говорить співрозмовниця.
Після деокупації Київської області оборонець долучився до 46-ї окремої аеромобільної бригади. На той час її щойно створили, тож командування формувало “кістяк” із досвідчених бійців, серед яких був і Євгеній.
Базилевський закінчив курси для операторів безпілотників та разом із побратимами відправився обороняти Херсонщину.
У цей час Євгеній познайомився з Аллою — дівчина займається волонтерством й отримала запит від його підрозділу на бронежилети.
З того часу Алла постійно шукала та доправляла необхідні речі коханому та його побратимам.
“Це були каски, “броніки”, машини. Тобто різні речі: гуманітарні, не гуманітарні. Я в нього навіть була підписана “Алла броніки”, — згадує Алла Карпенко.
25 липня 2022-го Євгеній Базилевський зазнав важкого поранення під час звільнення Херсонщини.
“Це була ліва рука від ліктя до кисті. У нього було татуювання Memento mori (“Пам’ятай про смерть”, — ред.), і біля нього наскрізь пройшов осколок. До 18 вересня він відновлювався і далі з побратимами вони звільняли правий берег Херсонщини”, — каже дівчина військового.
Восени Євгеній отримав звання молодшого сержанта та почав командувати відділенням. За роки служби оборонця нагородили відзнаками “За мужність II ступеня”, “За взірцевість у військовій службі”, а також нагрудними знаками “Учаснику АТО” та “За мужність III ступеня”.
На початку грудня 2022-го чоловіка з побратимами відправили обороняти Бахмут на Донеччині. 9 грудня оборонець висунувся на своє останнє бойове завдання.
“Він був у настрої померти. Без жартів. Це ось така пряма мова. Він вперше зі мною попрощався. Двічі за той час, поки він був на завданні, ми спілкувалися. 13 числа він зі мною попрощався і сказав, що в них великі втрати. Дата його смерті — 17 грудня”, — з сумом говорить Алла.
Про загибель свого коханого дівчина дізналася випадково: вона надіслала 53-кілограмову посилку зі спальними мішками, однак, на пошті забрав її не Євгеній. Тоді Алла зателефонувала до бійця, який отримав відправлення, та запитала, чи все гаразд. Побратим Євгенія сказав, що її коханий загинув.
Полеглого захисника поховали на Лісовому кладовищі у Києві. Не дочекались його з війни дівчина, мама і бабуся. Він був єдиною дитиною в сім’ї, єдиним чоловіком.
Кохана дівчина Євгенія Алла Карпенко після його загибелі влаштувалася на роботу в простір підтримки ветеранів Veteran Hub, де допомагає військовим та їхнім рідним.
“Коли Женя отримав перше поранення, він звернувся за юридичною підтримкою у Veteran Hub. Його проконсультували і він запитав у мене, чи не хотіла б я тут працювати. Я сказала, що не хочу. Але через рік після цих слів я працюю тут. Насправді, мене це врятувало, тому що в мене не було сил прокидатися вранці. Я можу себе знайти в цивільному житті, але не можу працювати, оскільки мені дуже важко, тому що не всі розуміють цей стан, не всі розуміють, що зі мною. Тому я вирішила піти кудись, що стосується військових”, — говорить Алла.