Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні згадаємо Андрія Тетервака з Черкащини. Він був водієм евакуаційної машини й три роки безперервно вивозив поранених з найгарячіших напрямків. Побратими дали йому позивний Жовтий — під колір його рятувального транспорту. Наприкінці літа 2024 року Андрій загинув під час евакуації на Курському напрямку. Йому було 44 роки.
Про життя і загибель Андрія Тетервака журналістам Вільного Радіо розповіла дружина захисника Анна.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Андрій Тетервак народився 12 серпня 1980 року в селі Колодисте Уманського району Черкаської області. Навчався в місцевій школі, а паралельно при комбінаті здобув спеціальність механіка-водія. Після закінчення школи одразу пішов працювати на Колодистенський цукровий завод механіком-трактористом. Чоловік постійно тримався біля досвідчених майстрів, вбирав знання й уміння, прагнув розвиватися.
У 2001 році Андрія Тетервака призвали на строкову службу до Уманської частини. Саме в Умані 1 квітня 2002 року він познайомився зі своєю майбутньою дружиною.
“Це сталося на вихідних, які надавалися військовим для синхронізації. І це був незабутній момент. Андрій завжди балував подарунками. Постійно дивував вчинками: незвичайний букет квітів, приємні подарунки і безмежна турбота. Тут зародилось наше кохання”, — пригадує дружина Андрія Анна Тетервак.
Після строкової служби у 2003 році Андрій підписав контракт, того ж року зробив пропозицію коханій.
“Це водночас було і тривожно для мене, і приємно. Адже на той момент я ще закінчувала 11 клас. Але наше кохання перемогло”, — розповідає жінка.
У листопаді молодята одружилися. У 2005 році в них народилася донька, а згодом — син.
Андрій завжди повторював, що має все, про що можна мріяти: кохану дружину та дітей.
“Це для нього був найбажаніший дарунок від Бога. Турботливий, найулюбленіший у світі батько”, — додає дружина.
Згодом у цивільному житті чоловік перекваліфікувався і здобув освіту зварювальника. Працював за спеціальністю, зокрема й за кордоном.
З перших днів повномасштабного вторгнення Андрія мобілізували до складу 61 окремої механізованої бригади 99 батальйону. Чоловік став водієм евакуаційної машини — тим, хто вивозив поранених і загиблих з-під найжорсткіших обстрілів.
Побратими згадують, що він працював на “Гелендвагені”, а потім — на жовтому “Бредлі”, за що й отримав позивний Жовтий. Його машина завжди виїжджала першою туди, де був найбільший ризик.
“Кожен виїзд на евакуацію — це шлях через страх, який треба було долати кожного разу. Бо евакуаційна машина — завжди перший пріоритет ворога на ураження. І Андрій долав, три роки на війні, з першого дня повномасштабної”, — згадує військовий Євген Невмержицький.
Андрій пройшов Херсонщину, Миколаївщину, Чернігівщину, Донеччину. У Соледарі поранені бійці чекали саме його — він був їхнім шансом залишитися живими. Там він і сам зазнав поранення, коли “Бредлі” прошили осколки. Андрій під шаленим обстрілом попри поранення зумів вирватися й врятувати побратимів.
Анна Тетервак розповіла, що після лікування і реабілітації чоловік одразу повернувся в стрій. Андрій просто сказав дружині: “Як же там мої хлопці без мене? Я маю рятувати, а не відпочивати, це мій обов’язок”.
За час служби Андрій пережив осколкове поранення й кілька контузій, вивіз людей з майже півсотні точок евакуації.
“Ми втратили дуже цінну людину, близького друга. Андрій був відданий нам, це був саме той побратим, з яким ми йшли в пекло без страху, бо були впевнені, що він допоможе та врятує. З ним ми могли посміятись, жартувати після найпекельніших ночей, щохвилини заглядаючи смерті в очі”, — згадують побратими Андрія.
15 серпня 2024 року, під час чергової евакуації на околицях населеного пункту Черкаське Порічне Суджанського району Курської області Андрій потрапив під російський обстріл. Після цього зв’язок із ним обірвався, і захисника вважали зниклим безвісти.
“Довгих 10 місяців пошуку, надії і віри, що живий, але, на жаль, дива не сталося, збіг ДНК підтвердив загибель. Він врятував сотні життів, а своє не вберіг”, — поділилась дружина Андрія Анна Тетервак.
Поховали чоловіка 7 червня 2025 року на Алеї Героїв в Умані, на кладовищі “Софіївська Слобідка”. У нього залишилися дружина та двоє дітей.
Рідні Андрія Тетервака створили петицію до президента з проханням надати бійцю звання Героя України. Підписати її можна за посиланням.
Вічна пам’ять.