Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Сергія Голованьова із Сумської області. Він був слідчим поліції, який вступив до лав ЗСУ після початку повномасштабного вторгнення. Сергій загинув 20 червня 2024 року, у свій 28-й день народження, під час виконання бойового завдання в Часовому Ярі.
Про Сергія Голованьова Вільному радіо розповіла його дружина Яна.
Вільне радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про дорогу вам людину. Це безкоштовно.
Сергій Голованьов народився 20 червня 1996 року в селі Ясени, що на Сумщині. Вищу освіту здобував у Харківському національному університеті внутрішніх справ, де навчався за спеціальністю “Правознавство”. З дитинства був енергійним і активним, захоплювався футболом та грав у команді ФК “Барса”.
Чоловік цікавився історією, багато читав, постійно перебував у пошуках себе та цікавився всім навколо, розповідає дружина Яна і доповнює:
“Усі, хто його знав, згадують, що він був душею компанії. Завжди з усмішкою, з жартом на вустах, умів підтримати в будь-якій ситуації, часто повторював: “Все буде добре, не хвилюйтесь”.
Сергій працював у поліції та обіймав посаду старшого слідчого у місті Суми. Свій вільний від роботи час полюбляв проводити з сім’єю.
З початком повномасштабного вторгнення Росії слідчий став на захист держави. Спершу служив у підрозділі “Сова”, який відповідав за чергування на блокпостах у межах міста Суми, охорону державних установ та оформлення перших полонених російських військовослужбовців.
Згодом подав рапорт і приєднався до Департаменту поліції особливого призначення — штурмового полку “Сафарі”, що входить до об’єднаної штурмової бригади Національної поліції України “ЛЮТЬ”.
“Він казав, що йому соромно дивитися в дзеркало, якщо залишиться осторонь. Говорив: “Я маю бути там, захищати. А що скаже донечка, коли виросте й запитає: де був тато, коли була війна?” Він також казав: “Я не хочу, щоб чоловік моєї доньки колись воював. Це наше завдання — завершити цю війну”, — згадує його кохана Яна.
Його прагнення були простими: бачити, як росте донька, провести її до школи, бути поруч у важливі моменти її життя. Мріяв про мир і про можливість жити в спокійній Україні, розповідає дружина.
Сергій загинув 20 червня 2024 року, у день свого 28-річчя, під час виконання бойового завдання в місті Часів Яр Донецької області.
Його посмертно нагородили орденом “За мужність” та нагрудним знаком “Комбатський хрест”.
У Сергія залишилися 2-річна донька, дружина, батьки, родичі й друзі.
Рідні чоловіка просять посмертно надати військовому звання Героя України. Щоб їх підтримати — підпишіть петицію за посиланням.
Вічна пам’ять.