Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні згадуємо молодшого сержанта Нацгвардії Олександра Мизина, позивний Лаві. Хлопець професійно займався бойовими мистецтвами, на початку великої війни долучився до війська.
Про життя і загибель Олександра Мизина журналістам Вільного Радіо розповіла його мама Тетяна.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Олександр Мизин народився 12 грудня 1999 року в місті Рокитне Київської області. Його мама Тетяна згадує, що хлопчик з дитинства був сильним, цілеспрямованим, дуже активним. Обожнював спорт — особливо змішані єдиноборства. Увесь час тренувався та прагнув стати кращим, щоб перемагати.
З дитинства в Олександра була й інша важлива риса — гостре відчуття справедливості та відповідальності.
“Для нього не існувало чужої біди, ніколи повз не проходив, завжди підтримував словом і ділом, умів підбадьорити, знайти потрібні слова”, — поділилася спогадами мама Олександра.
На момент повномасштабного вторгнення Росії, 24 лютого 2022 року, Олександру було 22 роки. Він навіть не роздумував над питанням вступу до армії — просто взяв рюкзак і пішки подолав шлях від Білої Церкви до Фастова, щоб стати до лав оборонців України.
Офіційно розпочав службу 27 лютого 2022 року. Протягом року Олександр брав участь у бойових завданнях у Київській області (селище Баришівка), на Сумщині (Охтирський район, село Вільне) та на Донеччині (Бахмутський район, село Міньківка). Там він швидко проявив свій хист до військової справи.
Згодом Олександр вступив до Національної гвардії України — легендарного підрозділу “Азов”.
Перший виїзд у складі нової бригади на піхотній посаді стрільця — Запорізький напрямок, Мала Токмачка. Вдруге Олександр поїхав до Серебрянського лісу, де рік захищав позиції на посаді гранатометника. Служба проходила поблизу Діброви. Наступний бойовий виїзд тривав 8 місяців на Торецькому напрямку, тут хлопець спершу виконував задачі гранатометника, а згодом — оператора дронів.
Мама Олександра розповідає, що попри війну, її син залишався чуйним і світлим хлопцем. Він привозив їжу літнім людям у прифронтових селах, дбав про тварин, яких покинули господарі. Друзям і рідним він повторював: “Тримайте за мене кулачки, все буде як завжди чудово. Я воюю за те, щоб діти грались на своїй землі”.
Олександр Мизин загинув, прикривши побратимів. Це сталося 26 червня 2025 року під час виконання бойового завдання неподалік Катеринівки Донецької області.
“З дня вторгнення до того страшного дня, я жила від повідомлення до повідомлення чи дзвінка. А коли це горе сталося, то в мене розділились життя на до і після. Я кожну хвилинку кожного дня думаю про те що ніколи більше не обійму, не побачу і не почую сина. В мене забрала війна мій Всесвіт — мого сина”, — з сумом каже Тетяна.
Останні слова сина їй передали побратими, хлопець звертався до найдорожчої в житті людини: “Передайте мамі, що я її люблю”.
Побратими також розповідали мамі загиблого, що Олександр був одним із тих, хто завдавав росіянам відчутних втрат. За ним цілеспрямовано “полювали”, і російські пропагандистські канали відкрито раділи його загибелі, називаючи це “ліквідацією чемпіона полку Азов”.
“Я пишаюся що виростила такого сина. Він завжди переймався, як я себе почуваю, чи в мене все добре. Це моя надія була. Тепер я залишилась сама, без сина, без радості бачити весілля сина, внуків обіймати, без опори та підтримки в старості. Єдине, чим живу тепер — розповідаю, який він був. Щоб люди пам’ятали та знали. Хочу зібрати підписи, щоб увіковічнити його ім’я в історії. Він вартує цього і навіть більшого”, — розповідає мама загиблого військового.
За відвагу та службу Олександра Мизина нагородили медаллю Національної гвардії України “За звитягу” (18 грудня 2023 року).
Рідні Олександра Мизина просять посмертно надати йому звання Героя України. Ви можете підтримати їх, підписавши петицію за посиланням.
Вічна пам’ять.