“Моя мета — навчити дітей не боятися математики, а захоплюватися нею”, — розповідає Ольга Ензельт, учителька Покровської школи №9. Цього року вона стала однією з десяти найкращих педагогів України за версією Global Teacher Prize Ukraine. Понад 25 років Ольга навчає дітей алгебри, геометрії та математичного аналізу. Що надихнуло її на участь у конкурсі, як вона прищеплює дітям любов до свого предмету та чим займається у вільний час — розпитали у педагогині наші журналісти.
Розкажіть, з чого ви починали свою вчительську карʼєру? Де опановували професію? Де працюєте зараз?
З першого класу я мріяла стати вчителькою. Це бажання з’явилося після того, як я побачила свою першу вчительку. Вона була для мене зразком: сувора, справедлива і завжди дотримувалася ділового дрес-коду. Спідниці-олівці, блузки та піджаки — її стиль виглядав дуже професійно. Вже тоді, дивлячись на неї, я знала, що буду вчителькою. Спершу планувала викладати в початковій школі, але в сьомому класі захопилася точними науками. Моя вчителька фізики, яка також викладала в моєї мами, переконала мене обрати цей напрямок, і я почала займатися додатково та брати участь в олімпіадах.
Навчалась я в Житомирському державному педагогічному інституті, тоді — інститут імені Івана Франка. Родом я з Овруча Житомирської області, але наприкінці 90-х років разом із чоловіком переїхала до Тернополя.
У 2023 році через певні обставини я залишилася без роботи, що змусило мене перейти на онлайн-викладання. Зараз я живу в Тернополі, але працюю вже другий рік у Покровській школі №9 на Донеччині. Минулого року мала 33 години навантаження, цього — 31, а також виконую обов’язки класного керівника й голови шкільної педагогічної спільноти учителів природничо-математичного циклу.
Школа працює лише дистанційно через події, що відбуваються зараз. Наразі вона залишається неушкодженою, але безпекова ситуація така, що навіть перебування в укритті є небезпечним. Тому дистанційний формат — єдиний можливий спосіб навчання.
Як змінилась ваша робота через дистанційне навчання під час пандемії та відкритої війни? З чим зіткнулися?
Я б сказала, що мені доволі важко оцінити це глибоко. Коли почався COVID-19, я працювала з дев’ятикласниками — це вже старші учні. Вони допомагали мені освоювати нові технології, підказували, куди натискати та як працювати з платформами. Потім ці учні перейшли в 10 клас, а в 2022-му, коли почалася [відкрита] війна, вони вже були в 11-му. Тобто це були старші, вмотивовані діти, які мали сформовану психіку й могли концентрувати увагу на навчанні.
Для таких учнів дистанційне навчання — це перевага, оскільки вони мають багато обов’язків і мало часу: окрім підготовки до НМТ, вони відвідують позакласні заняття, займаються спортом, танцями чи мистецтвом. Вони говорили мені, що не витрачають час на дорогу й можуть навчатися в комфорті вдома. Таким чином, вони мають більше часу для сну та можуть краще сконцентруватися на навчанні.
Якщо говорити про молодших учнів, то їм складніше?
Так, для молодших учнів дистанційне навчання — це серйозний виклик. Я не уявляю, як учителі початкових класів справляються з тим, щоб навчити дітей писати чи читати дистанційно. Адже в школі вони мають можливість фізично допомагати дітям, тримати їх за руку, направляти. Це вимагає неабиякої майстерності.
Загалом форми та методи роботи кардинально змінилися. Учитель став більш “цифровим”. Тепер на моєму столі ноутбук, графічний планшет і стилус. Я навчилася користуватися цими інструментами, завантажувати та перевіряти роботи онлайн.
Як ви вирішили взяти участь у конкурсі на звання найкращого вчителя? Чи були страхи перед участю? Якщо не помиляюсь, то це другий раз, коли ви подаєтесь.
У 2019 році я вже подавала заявку на конкурс і отримала подяку від організаторів. Але варто зазначити, що тоді премія в Україні лише починала набирати обертів — вона з’явилася у 2017 році. Я пам’ятаю, як під час відпустки влітку лежала вдома, гортала соцмережі й побачила оголошення про цей конкурс. Вирішила заповнити анкету на телефоні, не докладаючи особливих зусиль.
[info]Global Teacher Prize Ukraine — це щорічна національна премія для вчителів-агентів змін. Премія покликана відзначити досягнення вчителя не лише щодо своїх учнів, а й щодо суспільства, та підкреслити важливість педагогів в Україні. Головний переможець отримає 1 мільйон гривень для власного освітнього проєкту та вирушить у подорож на Світову премію Global Teacher Prize. Імʼя стане відомим вже 5-го жовтня на церемонії нагородження.[/info]
Коли оголосили результати, я не потрапила до п’ятдесятки найкращих, хоча отримала подяку за участь. Я не сприйняла це як поразку, адже знаю, що є багато талановитих і креативних учителів. Після цього я продовжувала відвідувати освітні заходи, зустрічатися з колегами, серед яких Оксана Вишняк (заступник директора з навчально-виховної роботи в Стреченській загальноосвітній школі, — ред.), Василь Дяків (найкращий вчитель України 2020 року за версією Global Teacher Prize Ukraine, — ред.) та Артур Пройдаков (найкращий вчитель 2021 року за версією Global Teacher Prize Ukraine, — ред.).
Саме Артур Пройдаков дав пораду щодо того, як підходити до заповнення анкети, виділяючи на кожне питання окремий день. Анкета містила 25 питань, з яких лише декілька стосувалися бібліографічних даних, а інші вимагали розгорнутих відповідей.
Чи є людина, яка вас надихнула податися на конкурс?
Перший раз я подала заявку на конкурс самостійно, а другий раз мене постійно підтримував і надихав колишній директор, Анатолій Васильович Крижанівський. Він дізнався про премію і сказав: “Ну, Олю Павлівно, подайте [заявку] ще раз”. Я спочатку відмовлялася, але згодом почала задумуватися: чому він мене так наполегливо просить? Тому вирішила навіть не говорити йому, а тихо спробувати вдруге. Хотіла перевірити, чи вистачить у мене сил відповісти на 25 запитань, систематизувати свої досягнення, згадати важливі моменти й не упустити нічого важливого за 25 років роботи.
Що в процесі підготовки до конкурсу було найскладнішим?
По-перше, потрібно перестати боятися виходити з зони комфорту. Ми часто живемо у своїй зоні комфорту: проводимо уроки, готуємося, виконуємо мінімум, і цього нам достатньо. По-друге, не варто недооцінювати себе. Я знаю чудових педагогів, справжніх майстрів своєї справи, які люблять свою роботу і дітей, а діти відповідають їм взаємністю. Але вони часто думають: “Та чого я варта?”. Саме такі думки були й у мене, коли я подавалася на конкурс. Цього року я відкрила електронну пошту і побачила, що увійшла в топ-50. Це був момент, коли я зрозуміла, що недооцінювала себе.
У цьому конкурсі немає передбачуваних завдань, тут щоразу щось нове, тому ти не знаєш заздалегідь, що на тебе чекає. І це дозволяє показати справжній креатив, мислення, педагогічну майстерність.
Наприклад, коли вчитель стикається з ситуацією в класі, він не може побігти до бібліотеки чи загуглити рішення. Він має швидко ухвалювати рішення на ходу. Саме тому цей конкурс — креативний, сучасний, рівний для всіх.
Пані Ольго, як ви відчуваєте себе у десятці найкращих учителів України?
Все стало зрозуміло, коли я почула своє ім’я в етері новин. Радість одразу накрила мене, а телефон буквально “вибухнув”: вайбер, телеграм — усі почали писати, дзвонити, вітати. Це було неймовірно приємно.
Проте спочатку я не могла повністю усвідомити, що це відбувається зі мною. І тільки пізно ввечері, коли збиралася лягати спати, до мене почало доходити: це дійсно сталося, і це величезна відповідальність.
Що, на вашу думку, стало ключовим фактором вашого успіху?
Я маю багато виданих методичних матеріалів за старою і новою програмами, але, якщо чесно, успіх не в них. Успіх — це любов до своєї професії. Я вже 25 років у вчителюванні, і були моменти, коли з’являлися інші можливості, але я від них відмовлялася, бо це був зовсім інший вид діяльності. Я завжди думала: “Як я можу робити те, чого сама не знаю?” Тому залишилася у професії. Я ніколи не шкодувала, що вибрала цей шлях, бо обрала енергію і любов від дітей.
Особливо приємно було отримати привітання від учнів, яких я раніше навчала. Одна дівчина, яка стала науковицею, написала мені, що згадує мої уроки та конспекти.
Якщо колись учитель був єдиним носієм знань, то зараз має бути наставником, другом, іти з дітьми в ногу або трохи відставати, особливо в цифрових навичках. І коли вони тебе чогось навчають, це їх дуже радує.
На що плануєте витратити мільйон гривень, якщо посядете перше місце? Чи є у вас проєкт, який хочете втілити в життя?
Звичайно, у мене є мрія, яка виникла після початку повномасштабної війни. Тоді на захід України приїхало багато внутрішньо переміщених осіб, і я помітила, що фізико-математична освіта на заході України значно сильніша. На Львівщині є відомий фізико-математичний ліцей, а на Тернопільщині таких можливостей значно менше — є лише поодинокі математичні класи й немає фізичних класів.
Моя мрія — створити Центр ПІ, де діти отримуватимуть поглиблене вивчення фізики, математики, логіки та розумових ігор. Одночасно цей центр буде надавати безкоштовну допомогу дітям з малозабезпечених сімей, які не можуть дозволити собі репетиторів або іншу додаткову допомогу. Навіть якщо я не виграю мільйон, я вірю, що знайдеться людина, готова підтримати цей проєкт і зробити його реальністю.
Ваші учні показують високі результати на олімпіадах і конкурсах. Як ви їх мотивуєте та підтримуєте? Можливо, пригадаєте учнів з високими досягненнями з Покровської школи?
Я завжди мотивую своїх учнів брати участь у конкурсах і змаганнях. Моя мета — не тільки розширити їхні знання та навички, а й підготувати до стресових ситуацій, з якими вони можуть зіткнутися, наприклад, на НМТ.
Щоб підготувати учнів до такого стресу, я вирішила ввести практику, що полягає в імітації реальних умов іспитів. Наприклад, я проводжу підсумкові тести, схожі на ЗНО або НМТ, вже з п’ятого класу. Я організовую ці іспити в умовах, наближених до справжніх: великі аудиторії, обмежений час, формальні бланки. Це допомагає учням звикнути до атмосфери іспитів, зменшити хвилювання і покращити їхню стресостійкість.
Наприклад, минулого року двоє моїх учнів із Покровської школи досягли великих успіхів на олімпіадах. Учень 10 класу посів друге місце на обласній олімпіаді, а учениця 11 класу відстала на один бал від призового місця. Це було результатом їхньої наполегливої роботи та участі в різних конкурсах. Я завжди говорю учням, що оцінки — це лише орієнтир, а справжній успіх досягається через старання і готовність до викликів.
Чи буває таке, що учні оскаржують свої оцінки?
Одного разу ми з учнями поїхали на туристичну екскурсію, і один хлопець підійшов до мене із запитанням про оцінку, яку я йому поставила. Він вважав, що оцінка була несправедливою, і попросив змінити її. Я запропонувала йому зіграти в гру запитання та відповіді, щоб довести свої знання. У результаті він відповів на всі запитання, і я змінила оцінку на вищу. Це був хороший урок для нас двох: для нього — як поводитися в стресових ситуаціях, а для мене — як бути справедливою та відкритою в навчанні.
Чи були у вас моменти, коли ви сумнівалися в собі як учитель? Що допомагало вам подолати такі періоди?
Я от зараз задумалась, чи були в мене такі хвилинки. Напевно, були, коли я взяла нушенят (учнів початкових класів “Нової української школи”, — ред.), особливо після роботи з одинадцятикласниками. Я мала справу з п’ятими класами в новому закладі, де діти приходили з різних шкіл, і це був незгуртований колектив. Додайте до цього складності війни, коли частина класу була на дистанційці, а частина — в класі.
Спочатку я відчувала великий стрес і навіть думала про те, щоб відмовитися від цих класів. Але з часом вдалося знайти баланс і навчити дітей, як правильно взаємодіяти незалежно від форми навчання.
Математика дається далеко не всім, тож як ви мотивуєте учнів її опановувати? Які педагогічні прийоми або хитрощі використовуєте? Чи є історії, коли ваш підхід змінив ставлення учнів до математики?
Я завжди намагаюся показувати, що математика навколо нас, що це не просто про підрахунок грошей або вирішення задач. Важливо використовувати сучасні інструменти, які цікаві дітям. Наприклад, якщо діти люблять тікток, можна створювати відео з математичними задачами або ж використовувати гаджети для навчання через ігрові моменти.
Математика має бути подана так, щоб діти бачили її корисність і застосування в реальному житті. Наприклад, коли ми вивчали многогранники, я використовувала приклади з вікон і столів, щоб показати, як це працює на практиці. Такі підходи допомагають дітям зрозуміти й полюбити математику.
Що, на вашу думку, найважливіше в роботі сучасного вчителя в Україні?
Сучасний вчитель повинен любити свою професію і бути відданим дітям, а не лише виконувати обов’язки заради формальності. Коли школа переповнена людьми, які просто “пересиджують”, це може негативно вплинути на якість навчання.
Сучасний учитель повинен постійно вчитися, визнавати свої помилки та адаптуватися до змінюваних умов. Важливо бути близьким до учнів, читати сучасну літературу, слухати музику, що їм подобається, і ділитися з ними своїми інтересами. Якщо вчитель справжній, віддається своїй справі й постійно вдосконалюється, він зможе передати свою пристрасть до предмета і зацікавити учнів.
Як, з вашого досвіду, відкрита війна позначається на українській освіті, окрім переходу на дистанційне навчання?
Нинішні виклики вносять суттєві корективи в освіту. Сучасні педагоги мають зосереджуватися не лише на навчальному матеріалі, а й на психологічному здоров’ї учнів. Психологічна підтримка стає важливою частиною освітнього процесу, особливо у часи криз.
Роль шкільного психолога значно змінилася. Тепер він повинен допомагати кожному учневі, враховуючи їхні особисті проблеми та травми, що можуть бути викликані війною, втратами чи іншими стресовими ситуаціями. Важливо, щоб вчителі також були чутливими до цих аспектів і не лише передавали знання, а й підтримували учнів емоційно й допомагати впоратися з труднощами.
Яким ви бачите майбутнє освіти в Україні, особливо в умовах війни? Яка роль учителів у цей складний час?
Зміни в освіті є необхідними й важливими, але вони мають бути комплексними та зосередженими на реальних потребах учнів і сучасного суспільства. Нинішня система освіти часто відстає, що видно на прикладі предметів, таких як фізика і хімія, які мають низький рівень популярності серед учнів.
Інноваційний підхід, що існує в інших країнах, де природничі науки інтегруються в єдину дисципліну, наприклад, як у Японії, може бути корисним для нас. Це дозволяє зменшити розрив між теоретичними знаннями і їх практичним застосуванням.
Проблема не тільки у змісті програми, а й у матеріальному забезпеченні шкіл. Необхідно поліпшити умови для навчання, забезпечити сучасні ресурси й обладнання, які б сприяли кращому засвоєнню знань. Реформи мають бути направлені на зменшення навантаження, але водночас на збільшення практичної цінності знань і близькість до реального життя.
Як ви знаходите баланс між своєю роботою в школі та особистим життям? Що ви робите поза навчанням?
Знайти баланс важко, особливо коли віддаєшся професії, яка забирає багато часу. Сили я черпаю різними способами. Люблю співати вдома. Вмикаю комп’ютер і слухаю улюблені пісні — від українських хітів до пісень Романа Скорпіона (сучасний український виконавець, — ред.). Це допомагає розслабитися.
Також я захоплююся домашньою консервацією і готуванням, але тільки коли є час. Обожнюю театр і подорожі, переважно з дітьми. Ми сідаємо в автобус і вирушаємо в подорожі: співаємо, смажимо шашлики й ліземо в гори. Коли є можливість, відвідую косметолога або йду в басейн. Однак графік завжди змінюється, і я відпочиваю по-різному.
Чи плануєте знову претендувати на звання найкращого педагога України?
Чесно кажучи, я не задумувалася про це детально. Мій найближчий план — реалізувати свою мрію. Щодо вчительської діяльності, будемо бачити. Важко планувати далеко наперед, зараз потрібно радіти кожному дню. Сьогодні, наприклад, я радію, що бачимо сонце, навіть коли діти скаржаться на втому. Планувати на далеку перспективу складно, але те, що я не піду з педагогіки, це факт.