Українські колядки та щедрівки — це давні обрядові пісні, що зберегли своє коріння попри культурні та релігійні зміни. Вони стали невіддільною частиною зимових свят, наповнюючи оселі духом єдності, радості та тепла.
У цьому матеріалі ми ділимося спогадами місцевої жительки та фольклористки про те, як колядували й щедрували на Донеччині, а також знайомимо зі старовинними різдвяними обрядами регіону.
Традиція колядування розпочинається перед Різдвом. За новим календарем це вечір 24 грудня. Спочатку колядують діти, а потім до них приєднуються й чоловіки. У деяких регіонах України в колядуванні беруть участь і дівчата. Колядники йдуть по домівках із символами свята — зіркою та дзвіночком, співаючи пісні на честь народження Христа й бажаючи господарям здоров’я, добробуту та щастя в новому році.
Різдво за старим календарем святкують 7 січня, і ця дата залишається значущою для сотень тисяч православних вірян в Україні. Для багатьох із них, зокрема, тих, хто відзначає релігійні свята за юліанським календарем, 7 січня символізує зв’язок з історичним спадком православ’я.
До колядування готувалися заздалегідь, виготовляючи святкові атрибути: восьмикутну зірку та маски Кози й Ведмедика. Основу колядницьких гуртів складали переважно парубки, які обирали отамана — лідера, який мав повагу в селі та вирізнявся кмітливістю, вмінням починати та завершувати пісню. Колядники вдягали традиційний одяг: білі або коричневі кожухи, свити й саморобні чоботи, а дівчата доповнювали образ хустками чи віночками. Кількість учасників та обрядові персонажі в гуртах варіювалися залежно від регіону.
Щедрівки — це традиційні українські ритуальні пісні, яких співають у вечір напередодні свята Маланки, також відомого як Щедрий вечір. Раніше, за старим стилем (юліанським календарем), щедрування відбувалося в ніч на 13 січня, коли святкували Новий рік. З переходом на новий стиль (григоріанський календар), ця традиція змістилася, і тепер щедрування припадає на 31 грудня, в переддень сучасного Нового року. У цей день, за віруванням наших предків, Бог сходить з неба і бажає родині достатку.
Щедрування було суто дівочою традицією. Дівчата стукали у вікно та запитували: “Дозвольте пощедрувати!”, а господарі відповідали: “Приходьте, бажайте нам добробуту!” Вони готували для щедрувальників пиріжки, гостинці та ласощі.
“У цей вечір також відбувались гадання: кидали чоботи, щоб дізнатися, звідки буде їхній майбутній чоловік, гадали на зерні та воску, лили віск і розгадували фортуни. Поки дівчата займались цими гаданнями, хлопці їх не турбували. Водночас хлопці могли жартувати, наприклад, запхнути солому до дівчини в димар за те, що вона відмовила хлопцю і не вийшла за нього заміж. Могли навіть перенести ворота з одного двору на інший — дерев’яні ворота було легко зняти”, — розповідає Вільному радіо фольклористка з Донеччини Ірина Крюченко.
Різдво — одне з найважливіших християнських свят. Різні народи відзначають його по-своєму, з різними традиціями та ритуалами. Однак український обряд колядування має свої початки не у християнстві, а в давніх язичницьких звичаях.
Колядки виникли як обрядові пісні на честь бога/богині Коляди, день народження якого/якої справляли 25 грудня за старим стилем і називали святом Коляди, або Коротуна.
Дослідник давніх вірувань Михайло Козлов пояснює:
“Згідно з цілим рядом писемних і фольклорних джерел, які дійшли до нашого часу, древні слов’яни вірили в якогось загадкового бога — дитину на ім’я Коляда, який вважався у наших предків заступником породіль, новонароджених дітей і одночасно символізував народження нового сонця”.
Сучасне мовознавство пов’язує значення слова “коляда” зі словом коло. Також існує версія, що це слово споріднене з латинським “calendae”, що означає календар, різдвяні канікули тощо.
Цього ж дня, 25 грудня, давні слов’яни відзначали день зимового сонцестояння, який вважали початком нового року. В цей день наші предки-язичники вшановували кожен із 12 місяців року, готуючи 12 страв, і співали пісень про сонце, місяць і зорі. Їх і стали називати колядами або колядками.
Згодом, із появою християнства, обряд колядування приурочили до Різдва Христового, і в колядках з’явилися біблійні та світські мотиви. Їх почали присвячувати Спасителю і радості, яка прийшла на землю разом з Його появою.
Традиція колядування в Україні збереглася й до сьогодні. Однак, за словами етнографки Наталі Громової, язичницьких колядок зараз майже ніде не чутно.
“Їх ще співають у Карпатах, у бойків та гуцулів, але в дуже малій кількості, — розповідає етнографка. — А так, загалом по Україні залишилися християнські колядки. В давнину колядки символізували добробут, багатство, здоров’я, прибуток у родину. Колядувати повинні чоловіки, а от щедрувати — жінки. Для дітей є окремі колядки, це окремий вид колядування, бо діти збирають подарунки для себе”.
На Донеччині кожне село мало свої унікальні колядки, щедрівки та святкові звичаї, оскільки населення формувалося з переселенців із різних регіонів.
“Наприклад, в одному селі оселилися люди з Полтавщини, які переїхали сюди в XIX столітті, а в іншому — вихідці з Харківщини чи Чернігівщини. Вони привезли із собою свої традиції, обряди та пісні, що зробило нашу культуру надзвичайно багатою та різноманітною”, — розповідає Вільному радіо фольклористка з Донеччини Ірина Крюченко.
У сім’ї Ірини готувалися до Різдва за тиждень: мама з бабусею ретельно прибирали в оселі, вішали на вікна і двері чисті занавіски та розвішували рушники. У бабусиній кімнаті над портретами та іконами завжди були рушники за три дні до Рожества. Саме слово “Рожество”, можна почути в багатьох колядках Донеччини.
“Майже у всіх селах нашої місцевості (Донецька область, — ред.) слово “Різдво” проголошується старожилами як “Рожество”, або слово “колядувати” змінювалося на “рожествувати”. Вперше я почула це слово від своєї бабусі Ганни, яка народилася і проживала усе своє життя в селі Малинівка Волноваського району Донецької області”, — ділиться Ірина.
На Святвечір зазвичай не колядували. Колядники із зіркою починали ходити селом, вітаючи з Різдвом Христовим, вранці 7 січня після завершення церковної служби. Спочатку заходили в церкву та співали колядки там, а священник благословляв дітей вирушати селом і сповіщати всіх про народження Христа. Колядники йшли з піснями від хати до хати, зичили господарям щастя, врожаю і багатства та просили щедро їх обдарувати.
“Колядки у нас були більш христославні. Коли люди переселялися в наші краї, вони привозили із собою християнську віру, а не язичницькі традиції”, — розповідає Ірина Крюченко.
За словами дослідниці, одна з найвідоміших колядок, які виконували на Донеччині, розповідає про праведних і грішних людей.
“Мною була видана книжка під назвою “Донецькі колядки та щедрівки”, яка присвячена зимовим обрядовим пісням. У цій збірці є особлива колядка, що рідко зустрічається в Україні: “Архангели Михаїле, Гавриїле”, — розповідає співрозмовниця.
| Архангели Михаїле, Гавриїле,
В труби трубили. В усі труби затрубили, Людей гулом розбудили. Уставайте від земного, Тай підемо, аж до Бога. Бог нас буде всіх судити ж, Тай на різно становити. |
Праведниє, а правую,
А грєшниє, о лєвую. Праведниє йдуть співають, А грєшниє, тяжко вздихають. А грєшниє, тяжко вздихають, Отця й неньку проклинають. Лучше б ви нас не родили, Тай на світ не пустили. |
Ой, як ви ж нас, не научали,
До Божа дома не посилали.
| Вийди Боже, вийди Творче — 2р.
Бо й увес світ погиба. Архангели, Гавріїле — 2р. Богу жертву признасили — 3р. Смирний ладан тай олив. І в колена припадали, На колена припадали Суса Христа вихваляли. Як Сус Христос народився — 2р. А царь Ірод засмутився — 2р. Вийшов Ірод за й ограду — 2р. Пише пиром, на параду. Слугів своїх рассилає —2р. Суса Христа вбити шукає. Тай не найшли Христа вбити — 2р. Тай побили малих діток. Библи-били пабідили — 2р. Сорок тисяч ще й чотири. |
Тай не могли пощадити — 2р.
Не сидящих, не лижащих — 2р. А трёх літніх самих старших. Плачуть- плачуть родні неньки — 2р. По своїх чадах маленьких. З небес ангел возлітає — 2р. Родних неньок, звеселяє. Ой, не плачте родні неньки, Ви ж не плачте родні неньки. По своїх чадах маленьких. Ваше чадо моле буде — 2р. Аж у царстві небесному. А ми цьому звеселились, Христу Богу помолились! Будьте здорові! З празником. З Рожеством Христовим! |
Російських колядок у Донецькій області не було, зазначає фольклористка. Це важливий факт, який підкреслює, що на цій території жили переважно українці, які принесли з собою українську культуру.
А дома-дома, пан господар,
Сидить же він в кінці стола.
А на йому, шуба люба,
А на шубочці, калиточка.
А в калиточці, сім серіжечків,
Сьому тому, по серіжечку.
А старим бабам по паляниці.
(Промовляється)
Щоб водили бики, ягниці,
Всім на теплі рукавиці!
Ой, дивноє Новорождене, Божого Сина,
Що спородила Діва Марія, Ісуса Христа.
Як Сус Христос народився, з Діви сплотився,
Щоб не юзнали юсі янголи, Божої тайни.
Тільки взнало два янголи, з неба летючі,
З небес летючі темної ночі, ясної звізди.
Що в городє Віхліємі, там диво й стало,
Малеє дитя новорождене, світлом сіяло.
Осіяло небо й землю, малеє дитя йшло, Та й показало, разне дерево, рожеві квіти.
Що в городє Віхліємі, там диво й стало,
Малеє дитя Новорождене, Світлом сіяло.
Ой, кланяйтесь ви людіє, Цареві Богу,
Та вдарьте поклон, пред його столом,
Його й Престолом!
| Ой, на річці, на й островці,
Ой, там зібралася, вся жидовʼя. Ой, там зібралася, вся жидовʼя, Та й радили раду, жидівськую. Та й радили раду, жидівськую, Ой, як же нам браття, Христа й уловити. Христа й уловили і умертвили, Тай на хрест його, розпинали. Тай на хрест його, розпинали, Ручки і ножки, Гвоздям прибивали. Ручки і ножки, Гвоздям прибивали, Терновий вінець, надівали. Терновий вінець, надівали, Шипшиною підперезали. |
Шипшиною підперезали,
Та й у гроб Христа, поклали. Та й у гроб Христа, поклали, На груди камінь, прикотили. На груди камінь, прикотили, Стороженьку, постановили. Та й прийшла до Нього, Божая Мати, Божая Мати, Діва Марія. Ой, Сину мій, ой, Боже ж мій, За кого ж ти сину, Кров проливаеш? Та прийняв я муки, Прийняв рани, Та за Православних, Християнів. |
| Від Суса Христова,
Ангел прилетав, Він летів по небі, Всім людям казав, Всі люди святкуйте, Цей день Рожествуйте, День Святоє Рожество. Я лечу від Бога, Радість Вам приніс. Що в одним Вертепі Христос народивсь. Туди поспішайте, Бога прославляйте, Ще й Святую Матір Його. |
Як волхви побачили,
Ясную зорю, Прийшли поклонилися, Богу і Царю. Поклони покладали, Дари дарували, Срібло злото й елеон, А Ірод лукавий, Злеє серце мав, На маленьких діток, Військо розіслав. Всіх діток побили, Мечі потупили, А Христос в Єгипті був |
Меланка ходила,
Василька просила
Василечку татку, пусти мене в хатку.
Я жито не жала, чесний хрест в руках держала.
Свічу Богу ставте,
а нам по троячку дайте!
Меланка ходила,
Василька просила.
Василько мій татку,
Пусти мене в хатку.
А я жито жала,
Золотий хрест держала,
Золоту кадільницю.
Надійтеся люди,
До Вас Господь Іде.
З Новим роком, з Василем!
| Як сів Христос, та вечеряти.
Щедрий вечіри, добрий вечір, Добрим людями, на здоровʼє. Тай прийшла до нього, та Божая мати. Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людями, на здоровʼє. Ой сідай же нене, вечерять до мене. Щедрий вечіри, добрий вечір, Добрим людями, на здоровʼє. Ой дай мені синку, золотиє ключі. Щедрий вечіри, добрий вечір, Добрим людями, на здоровʼє. Піду адімкну же, раї та і пекло. Щедрий вечіри, добрий вечір, Добрим людями, на здоров’є. |
Тай відімкну, випущу,
Правєдниє душі. Щедрий вечіри, добрий вечір, Добрим людями, на здоровʼє. А й одна душа, тай загрішена. Щедрий вечіри, добрий вечір, Добрим людями, на здоровʼє. Вона отця й неньку не налаїла. Щедрий вечіри, добрий вечір, Добрим людями, на здоровʼє. Тіки подумала, зразу в пеклі стала. Щедрий вечіри, добрий вечір, Добрим людями, на здоровʼє. |
Нагадаємо, також ми розповідали, який вигляд мали колядники на Донеччині на початку 20 століття.