Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо 19-річного військового Даниїла Коваля з Вінниччини. Попри юний вік, захисник добровільно доєднався до армії. Протягом служби він очолив позицію і врятував поранених побратимів, але загинув від дрону на Сумщині.
Про Даниїла Коваля Вільному Радіо розповіла його мати Лілія.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Даниїл Коваль народився 21 квітня 2006 року в селищі Сутиски, що на Вінниччині. Мати хлопця Лілія розповідає, що змалечку він був дуже слухняним і охайним. У першому класі навіть відмовлявся йти до школи, поки вона не витерла йому туфлі, які замастилися через погану погоду.
“Багато хто казав, що через це Даня мав бути дівчинкою, та в нього просто було багато друзів і подруг. Всім допомагав, навіть просив лишити наші справи, щоб це зробити. Коли мав якусь копійку, віддавав її хлопцю з неблагополучної родини. Був дуже добродушним! Вчителька казала, що Даню всі пам’ятали за його усмішку”, — розповідає жінка.
Та попри багацько друзів, Даниїл не завжди міг повноцінно проводити з ними час. Перед першим класом у хлопця почалися дивні приступи. Тоді на медкомісії лікарі виявили в нього порок серця. Уже за тиждень дитину оперували в Києві — легені Даниїла були частково заповнені кров’ю.
Щоб бути ближче до лікарні, сім’я тимчасово перебралася до міста Боярка на Київщині. Там хлопець навчався до п’ятого класу, поки йому не скасували інвалідність. До 16 років лікарі не дозволяли Даниїлу займатися спортом. Коли ж обмеження зняли, він намагався спробувати все.
“І біг, і бокс, і в спортзалі різні змагання. Він трохи комплексував, бо через ліки був пухкеньким хлопчиком. Коли ж став займатися спортом, підріс до 193 сантиметрів і підкачався. Дуже не любив людей, які вживають алкоголь. Я заради нього навіть на свята від шампанського відмовилася. Завжди казав, що маю стежити за здоров’ям”, — згадує Лілія.
У 2023 році Даниїл Коваль закінчив Тиврівський ліцей, де навчався після повернення на Вінниччину. Певний час хлопець вагався, яку спеціальність обрати на майбутнє. Він дуже любив техніку й часто допомагав друзям ремонтувати їхні машини, але все ж пішов вивчати право у Вінницькому державному педагогічному університеті імені М. Коцюбинського. Це рішення він ухвалив після того, як став свідком ДТП.
“Він бачив аварію і казав, що одного хлопця несправедливо осудили. Це його дуже сильно зачепило. Він сказав, що хоче вступити так, щоб потім добиватися для людей справедливості за законом”, — каже мати Даниїла.
Після вступу хлопець захотів ще й заочно навчатися на механіка, проте податися на другу освіту не встиг. Ще з 10 класу Даниїл волонтерив разом із друзями. Хлопці їздили по селах збирати передачі на фронт, самі щось приносили, а потім на базі школи формували пакунки для військових. Проте студенту не давали спокою відео із загиблими через війну дітьми.
Нічого не сказавши матері, із початку другого курсу Даниїл став оббивати поріг місцевого військкомату. Хлопцю відмовляли чотири рази, та за три місяці все ж дозволили підписати контракт. Даниїл узяв академічну відпустку в університеті й став збиратися в навчальний центр. Матері про свій задум 18-річний хлопець розповів за день до від’їзду.
“Для мене це була трагедія. Я у дверях стояла плакала, просила його не їхати. Він каже: «Мам, я знаю. Але хто, крім мене?» Я тоді відповіла, що є стільки старших чоловіків! А він лише каже, що краще піде сам, ніж його заберуть. Краще він захистить”, — згадує Лілія про рішення сина.
Наприкінці листопада 2024 року Даниїл Коваль вирушив на тримісячне навчання до Житомира, де мав опанувати фах стрільця. Там він побачив, як інші військові керують дронами. Вирішив теж спробувати, і у нього вийшло. Це помітили представники 95 окремої десантно-штурмової Поліської бригади, які мали раніше їхати з частиною майбутніх захисників до Сум. Із собою вони забрали й Даниїла.
“Він дзвонить до мене й каже: «Мамо, мене забирають! Це навіть краще: стрільці стоять геть спереду, там багато втрат, а я буду на дронах. Мене ще будуть вчити». Він був дуже радий”, — згадує жінка.
У бригаді Даниїл одразу зійшовся з побратимами, які лагідно називали його “Балушкою”. Позивний на честь ведмедя йому дали ще в Житомирі: казали, що хлопець такий же здоровий, але добродушний, мов кошеня. Та серед колег його знали не лише як доброго товариша, а і професійного військового. У 18 років захисник уже був старшим на своїй позиції.
Даниїл служив на Курському напрямку біля кордону з Росією. За словами командира, він ніколи не питав на скільки його відправляють на завдання, а лише радився щодо кількості гранат. Коли ж у квітні 2025 року окупанти вдарили по позиції захисника, поранений Даниїл не розгубився й надав допомогу побратимам — військові вижили. Потім один із них дякував хлопцю, що зміг побачити родину. Даниїл тим часом мріяв про свою.
“Він останнім часом казав, що хоче спокою і дуже хоче сім’ю. Говорив, що там сім’я має велику цінність: хлопці після виходу з позицій одразу дзвонять до дружин і дітей. А він дивився на це й казав, що теж хоче мати таку цінність”, — розповідає про мрії захисника його мати.
Після того випадку Даниїл Коваль досить довго відновлював свій емоційний стан. Він розповідав матері, як ночами йому снилися закривавлені побратими, які просили їх урятувати. Та хлопець відмовився від місяця реабілітації й уже через тиждень перебування в госпіталі повернувся на Сумщину. Він досі мав відкриті рани від уламків.
“Я йому подзвонила й почула, як їде потяг. Даня сказав, що йому нічого робити на реабілітації, і він їде в Суми. Я тоді відповідала, що ми б могли побачитися родиною. А він мені: «Як я лишу побратимів? Бачиш, яка там ситуація! Я ж їх урятував». У нього ніби було відчуття, що вони без нього не впораються. Саме ця доброта його й погубила”, — каже Лілія.
Усю ніч на 7 червня 2025 року Даниїл провів на чергуванні біля Катеринівки. Зранку втомлений захисник розповідав матері, що росіяни запустили багато дронів із теплонаведенням, а тут ще й дощ. Та, попри прохання жінки, військовий не пішов відпочивати — натомість підмінив побратима. О третій дня у відповідь на дзвінок Лілії сказав, що літає. А вже за годину Даниїл загинув від удару російського FPV-дрона.
Поховали захисника на Алеї Героїв у рідних Сутисках. Провести військового в останню путь приїхали побратими й командир.
У пам’ять про Даниїла рідні просять посмертно надати йому звання Героя України. Підтримати їх можна, підписавши петицію за посиланням.
Вічна і світла пам’ять захисникові.