Підтримайте Вільне Радіо
“Ми бачимо, як діти змінюються”, — каже координаторка культурного хабу “Донеччина” Раїса Малова. Спершу задум був простим — створити простір, де люди могли б зустрітися у проводити час разом. Але згодом він переріс у центр, куди приходять сім’ї, аби знайти підтримку й своє коло спілкування.
Культурний хаб “Донеччина” у Києві з’явився як продовження роботи обласного комунального підприємства “Центр кіномистецтва та культури”. Колись вони працювали у Донецьку, де був кінотеатр із двома залами та влаштовували різні культурні заходи й зустрічі для містян.
У 2014 році через події на сході команда центру переїхала до Краматорська і відновила роботу на новому місці, фінансувати їх продовжили з обласного бюджету. Тут проводили виїзні заходи: святкували Новий рік для дітей, чиї батьки загинули під час антитерористичної операції, та показували фільми в дитячих будинках Донеччини.
Та надовго залишитися не вдалося. У 2022 році, з початком повномасштабного вторгнення, осередок вирішили релокувати до Києва, де створили культурний хаб “Донеччина”. Тут почали організовувати регулярні заходи для земляків, щоб підтримати дітей і родини, які втратили домівку.
“Ми були одними з перших, хто масштабно почав проводити заходи і опікуватись переселенцями. Тому вирішили їхати саме туди, де найбільше людей потребували підтримки”, — пояснює координаторка проєкту Раїса.
У Києві хаб перетворився на постійний простір для роботи з дітьми та родинами переселенців.
“Це новий напрямок для нас. Потреба була нагальною та очевидною. Навіть не було часу розігрітися — майже з першого заходу все пішло так, як мало бути”, — додає Раїса.
На старті роботи у Києві хаб кілька разів змінював приміщення. Всі локації надавали на партнерських засадах.
“Ми знаходилися там певний час, але коли термін домовленості спливав, вимушені були шукати інше приміщення. Зараз уже другий рік ми знаходимося у Дрімі [торговельно-розважальному центрі “DREAM berry”]”, — зазначає координаторка.
Тут облаштовані кінозала та творча майстерня. Основу команди становлять вісім людей, а для проведення окремих занять запрошують тренерів.
“Це психологи, арт-терапевти, художники, які викладають малювання, спеціаліст з вокалу, який викладає музичне заняття для діток. У нас є також викладач фітнесу для дорослих, тренер з фітнесу”, — перераховує координаторка хабу.
Перші заходи проводили для дітей-переселенців.
“Для дітей ВПО ми організовували творчі майстер-класи. Спочатку планували 15 місць, але бажаючих вийшло вдвічі більше, і ми одразу провели два майстер-класи в один день”, — згадує Раїса.
Згодом діяльність хабу вийшла за межі дитячої аудиторії та охопила й дорослих. Команда почала проводити арттерапію, тренінги з першої психологічної допомоги, майстер-класи та заняття з малювання.
“Діти люблять майстер-класи, бо можуть щось створити власними руками і забрати додому. Дорослі полюбляють арттерапію, оскільки поєднує психологічні прийоми, зняття стресу та творчість”, — пояснює Раїса.
Програми хабу формуються переважно з ініціативи самих відвідувачів, а це здебільшого переселенці з Донеччини.
“Вони [переселенці] самі того не знали, ініціювали їх проведення: спробували одне — спрацювало, спробували інше. Арттерапія для дорослих зайшла, кінопокази всесвітньо відомих стрічок теж зайшли”, — каже Раїса.
Аудиторія змінюється залежно від безпекової ситуації: обстріли чи тривога можуть зменшити кількість дітей і дорослих, але більшість заходів відвідують постійно.
Особливу цінність для працівників осередку мають історії учасників, яким центр допоміг.
“У нас постійно трапляються зворушливі моменти, особливо коли партнери роздають дітям подарунки або сюрпризи. Ми бачимо, як діти змінюються: ті, хто прийшов до нас уперше, а тепер ходить третій рік, стали зовсім іншими. Батьки також заводять нові знайомства і проводять час разом поза межами хабу”, — ділиться координаторка.
Вона пригадує приклад дівчинки, яка довго не могла адаптуватися в Києві:
“Після того як вона прийшла до хабу, знайшла подружку, а пізніше батьки перевели її до тієї самої школи, де навчалася подруга. Стан і настрій дитини сильно змінилися — такий зворотний зв’язок надзвичайно вражає, бо розумієш, що робота хабу дійсно приносить результат”.
У майбутньому, коли ситуація у регіоні стане безпечною, команда культурного хабу сподівається повернутися до рідного краю. Як й інші заклади області, які нині змушені переїхати.
“Цей проєкт тимчасовий, і ми сподіваємося, що колись не буде потреби у таких хабах, бо всі переселенці повернуться до своїх домівок. Після цього ми відновимо нашу основну діяльність, а можливо, трансформуємо проєкти так, щоб допомагати людям долати післявоєнні наслідки”, — додає координаторка.
Нагадаємо, раніше ми розповідали історію про переселенців з Донеччини, які у Дніпрі відкрили простір “МиРазом”. Він виріс із невеликої ідеї й став місцем, де ВПО не тільки отримують підтримку, а й знаходять нові можливості.