Підтримайте Вільне Радіо
Щодня українці вшановують хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — оборонець Маріуполя Сергій Пастер. Разом з побратимами чоловік вийшов у російський полон, де його закатували до смерті.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про дорогу вам людину.
Про Сергія Пастера розповіли у пресслужбі Державної прикордонної служби України та на платформі “Меморіал”.
Сергій Пастер народився 28 липня 1964 року у білоруському місті Новополоцьк. Згодом із сім’єю переїхав у селище Петрівське в Старобешівському районі Донецької області. Навчався в місцевій школі. Був товариським хлопцем, грав на фортепіано в музичній школі. З дитинства цікавився автівками й технікою, проводив багато часу з батьком у гаражі.
Після 8 класу Сергій вступив до Донецького коледжу культури та мистецтв. Строкову службу проходив у військовому оркестрі. Продовжив навчання у Донецькому вищому військово-політичному училищі й твердо вирішив присвятити життя армії.
“Сергій з дитинства полюбляв гратися з іграшковою зброєю, яку хлопці робили самостійно, уявляючи себе на справжній війні. Мабуть, з того часу і сформувалась ідея щодо захисту Батьківщини”, — згадує мати військового Алла.
7 березня 1987 року Сергій одружився з коханою Наталією. У пари народилися дві доньки Катерина та Олена. Жила родина у Маріуполі.
Військову службу Сергій Пастер починав у роті забезпечення на аеродромі в Маріуполі, а потім перевівся в Державну прикордонну службу і присвятив їй понад 20 років.
“Коли чоловік мав достатньо років календарної вислуги, звільнився зі служби. Але уявити себе в цивільному житті йому було дуже важко, тому вирішив продовжити працювати на цивільній посаді у своїй частині у воєнізованій охороні”, — розповіла дружина Наталія.
Сергія згадують добрим і турботливим чоловіком. Він опікувався безпритульними тваринами: щодня він сідав на велосипед і відвозив на дачі казан каші для чотирилапих.
У складі Морської охорони Сергій стояв на захисті Маріуполя з початку російської агресії у 2014 році. Згодом відстоював права ветеранів, згадує побратим захисника Едуард Кашпор:
“У 2015 році Сергій був моїм командиром. Завжди спокійний, врівноважений, без криків та мату. Мені з ним було легко служити. Я звільнився у 2016 році, а Сергій взяв активну участь у політичній роботі “Штаба Яроша Маріуполь”. В отриманні 2 га землі нашими ветеранами велика заслуга Сергія”.
24 лютого 2022 року Сергій знову мобілізувався. Донька оборонця Катерина згадує, як запитала батька: “Коли ти обрав службу, міг уявити, що доведеться воювати на справжній війні?” Він відповів: “Так, я був до цього готовий”.
Час від часу Сергій приїздив до сім’ї та щоразу вмовляв виїздити з міста. Але рідні відмовлялися, бо не уявляли життя в розлуці.
“7 березня зумів вирватися і приїхати додому, щоб привітати дружину з 35-ю річницею весілля. Потім ще кілька разів привозив їжу та воду. І щоразу вмовляв виїжджати. І нарешті 17 березня ми — бабуся Алла, наша мама, я з собакою і чотирма котами — змогли покинути окуповане місто”, — каже донька.
У ніч на 15 квітня 2022 року разом із побратимами Сергій прорвався на Азовсталь. Але через місяць мусив вийти з побратимами в російський полон. Прикордонник перебував в Оленівці, згодом його перевели у російське СІЗО.
“У “Оленівці” 28 липня я сховав шматочок хліба і ввечері привітав Сергія з Днем народження. Говорю, у мене тобі торт, торт їли разом, мріючи, як повернемося з полону. Я думав, що Бог виведе Сергія з полону, але не думав, що таким чином. Вічна пам’ять, Герою”, — згадує Едуард Кашпор.
Життя Сергія обірвалося 25 січня 2024 року в СІЗО №2 у Камишині Волгоградської області РФ. Після повернення тіла експерти встановлять, що він пішов з життя внаслідок тортур.
Поховали Сергія Пастера на Марсовому полі у Львові.
З рідних у Сергія залишилися мати, дружина, дві доньки й маленька онука, яку він так і не побачив.
Світла пам’ять полеглому захисникові.