Вже 11 день триває відкрита війна Росії проти України. На захист країни стали не лише бійці ЗСУ, а й територіальна оборона — цивільні, які готові виступити проти агресора зі зброєю. Ми поговорили з бійцем ТРО з Бахмутського району про мотивацію піти служити, про настрій інших військових та про те, яку роботу вони виконують.
Наш співрозмовник родом з Бахмута. Йому 24 роки. До служби в теробороні чоловік не мав військового досвіду. Боєць попросив не називати його імені, але розповів свою історію приходу до ТРО та про те, що вони роблять.
Ми говоримо з чоловіком телефоном, адже живе він зараз в розташуванні ТРО, а не вдома. І має бути завжди напоготові.
Далі пряма мова.
Я намагаюся цікавитися політикою, адже якщо ти не цікавишся політикою, політика цікавиться тобою. І ось я моніторив новини, бачив, що ситуація загострюється на кордоні. І я для себе вирішив, що якщо буде пахнути смаженим, якщо якісь дії почнуться, то все, я йду в армію служити. А там задачу поставлять, я її і намагатимусь виконати, чого б мені це не коштувало.
Мотивація моя була така: по-перше, і головне, Україна — це моя країна, і я, як чоловік, не можу стояти в стороні, коли коїться беззаконня. По-друге, мені не подобається політика і керівництво Росії, мені не подобається те, що там не змінюється влада, не подобається тоталітарний режим, немає свободи слова, коли все працює не за законом, “по блату”, коли ти без грошей не зможеш нічого довести. І я не хочу, щоб така ситуація була в моїй країні, і я маю докласти всіх зусиль, щоб це попередити.
У четвер, 24 лютого, почалася повномасштабна війна. Я зробив свої справи у четвер-п’ятницю. А в суботу-неділю військкомат не працював. І в понеділок, 28 лютого, я прийшов у військкомат і в той же день долучився в ряди територіальної оборони. Договір підписали на військову службу. Терміну немає, тобто до кінця, поки не закінчиться війна.
Взагалі, я не був впевнений, що піду в територіальну оборону. Я думав, що піду в армію служити. На той момент, коли я вже прийшов у військкомат, то на службу за “контрактом” вже не брали нікого. І ти можеш піти тільки в територіальну оборону і виконувати майже ті ж задачі.
Мінімальний курс молодого бійця та навчання, як поводитися зі зброєю пройшов. Мені видали автомат, видали боєкомплект. Вогнепальна зброя заточувалася під людей будь-якого рівня інтелекту. Тобто все зроблено просто, щоб будь-яка людина без досвіду могла за короткий час розібратися, грубо кажучи, з якого боку до автомату підходити. А іншому в процесі самонавчання вчишся. Благо, в нас є інтернет, по ходу справи розберемося. Навчання триває й досі.
З нами служать дуже багато колишніх “контрактників”, людей з бойовим досвідом, старших товаришів, які допомагають і пояснюють. Ти з цими людьми живеш в одній казармі, вчишся і вивчаєш щось нове постійно.
Батько сказав: “роби, як вважаєш за потрібне, молодець”. Мама спочатку казала не треба, а потім змирилася, тому що розуміє, що якщо я вирішив, то мене не зупинити. Сказали: “бережи себе”.
Майже усім забезпечують бійців. Але може бути таке, що приходиш, і не одразу видають, адже охочих служити багато, тому на всіх не вистачає і з логістикою проблеми.
Дуже дякую волонтерам. В мене є друзі-волонтери, вони мені безкоштовно надали військову форму.
Графік 24/7. Живу на казармі. В будь-який момент може бути завдання, встаєш і йдеш виконувати. Основна задача територіальної оборони — це надавати будь-яку допомогу Збройним силам України. Починаючи з будівництва оборонних споруд, чергувань на пунктах, до безпосередньої участі в бою з противником.
Усі побратими вмотивовані, готові виконувати наказ. Я думаю, що десь 97% бійців як пітбулі на ланцюзі, які чекають, щоб ланцюг зірвали, і дали команду “в бій”. Усі готові зустріти ворога.
Тут силком нікого ніхто не тримає. Якщо ти не хочеш виконувати накази, то навіщо ти тут потрібен. Тобто звільнитися можна в будь-який момент. Але я таких людей, хто б захотів піти, не зустрічав.
В територіальній обороні зазвичай чоловіки. В більшості чоловіків є сім’ї, які хочуть їсти. Тому звісно якісь гроші, якась зарплата у працівників територіальної оборони є. Тому, щоб можна було прогодувати родину, гроші платять. Яка заробітна плата, чесно, не знаю.
Я взагалі не знав, платять чи ні. Я йшов тому, що були такі переконання мої. Я взагалі планував влаштуватися на іншу роботу і заробляти непогані гроші. Але така ситуація змусила “зірвати затвор”.
Чи йти в територіальну оборону, вирішувати кожний має сам, що він хоче. Якщо людина думає, що не може залишатися в стороні, якщо немає способів допомогти своїй країні, то ласкаво просимо в територіальну оборону чи ЗСУ.
Читайте також: