Щодня українці вшановують хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — захисник із Київської області Петро Рудий. Чоловік загинув під час зачистки позицій поблизу Солодкого на Донеччині.
Про життєвий шлях Петра Рудого Вільному радіо розповіла його близька подруга Дарʼя.
Петро Рудий народився 25 жовтня 1995 року в селищі Ставищі на Київщині. Ріс разом із мамою, вітчимом та двома сестричками. Тато Петра загинув, коли хлопець був малим.
Усе дитинство Петро провів у рідному селі, де й закінчив школу. Після 9 класу пішов навчатися в Київський ВПУ будівництва на штукатура. Але за спеціальністю так і не працював.
Спочатку Петро був продавцем у будівельному магазині, а пізніше став робочим в одному з ЖЕКів Вишгорода.
“Він був дуже спокійним, відповідальним і дуже допомагав батькам. Та не тільки їм. Петро був безвідмовною людиною, яка завжди йшла на допомогу в будь-який час. Немає різниці, день чи ніч, чи у Петра інші плани. Він завжди виручить”, — розповідає Дарʼя.
Одним із захоплень Петра було малювання. Він ходив у художню школу та на різні творчі заняття. Здебільшого малював людей та тварин, а за декілька місяців до своєї загибелі намалював автопортрет.
В армії захисник не служив, а як тільки йому виповнилося 18 років, він одразу підписав контракт і пішов в АТО. Тоді Петро був артилеристом. Під час служби він познайомився з чоловіком Дарʼї Ігорем.
“Мій чоловік звільнився у 2015 році, а Петя залишився ще в АТО до 2018 року”, — ділиться близька подруга Петра.
Після закінчення служби Петро прийняв запрошення Ігоря переїхати на Київщину, щоб допомагати родині друга. У рідному селищі було важко знайти роботу з високою зарплатою, тому переїзд був вигідним рішенням. Спочатку Петро допомагав Ігорю й Дарʼї по дому, а потім знайшов собі інший заробіток.
“Проживав Петро разом з нами протягом шести років, як член сімʼї. Постійно був поряд, допомагав у різних справах. Він був не просто другом нашої родини, це щось більше”, — розповідає Дарʼя.
Повномасштабна війна застала Петра в Київській області, але він разом з родиною Ігоря поїхав на Прикарпаття. А вже у березні 2022-го він повернувся на Київщину й вступив до ТРО. Чоловік збирався йти служити самостійно, але його призвали в травні того ж року. Восени 2022 року він зазнав осколкового поранення, а після реабілітації знову повернувся на війну.
Петро служив у 3-й механізованій роті 1-го механізованого батальйону. Він був військовим медиком (стрілець-санітар) на Донецькому напрямку, а 2023 року одержав звання сержанта.
Петро мріяв створити сімʼю та побудувати великий будинок.
“Останній раз як приїздив у відпустку, то казав: “Як закінчиться війна — обовʼязково поїду в подорож, хочу побачити світ”, — ділиться Дарʼя.
За сумлінну службу військового нагородили медаллю “Учасника бойових дій” та медаллю “За оборону України”.
Загинув Петро Рудий 14 березня 2024 року від російського обстрілу під час зачистки позицій поблизу Солодкого на Донеччині. Захисника поховали у рідному селищі на Київщині.
Рідні створили петицію з проханням надати Петру Рудому звання Героя України.
Вічна та світла пам’ять військовому.