Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Цього дня згадаймо Руслана Гальченка, який у цивільному житті займався благоустроєм громади. Влітку 2024 року він отримав повістку та став на захист України. Життя чоловіка обірвалося на Курщині.
Про захисника Вільному радіо розповіла його наречена Олена.
Вільне радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних і знайомих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами. Це безкоштовно.
Руслан Гальченко народився 2 грудня 1996 року в Бондарях на Полтавщині. Однак більшу частину життя провів в іншому селі — Пісках-Удайських, що за 20 кілометрів від його малої батьківщини.
Навчався чоловік у Лубенському фінансово-економічному коледжі за спеціальністю “бухгалтерський облік”.
“Після закінчення технікуму він постійно працював, але знаходив час для рідних — полюбляв відпочивати разом із сім’єю на природі”, — розповідає наречена Руслана Олена.
Останнім місцем, де чоловік працював перед призовом на службу, було підприємство з благоустрою Чорнухинської громади.
Після початку повномасштабної війни молодший брат Руслана пішов воювати.
“Русік тоді залишався вдома з мамою. Згодом брат звільнився зі служби”, — розповідає Олена.
17 червня 2024 року Руслан отримав повістку. Свій війсковий шлях він розпочав у 116-й окремій бригаді Сил територіальної оборони ЗСУ.
“Він ніколи не ховався від служби. Й говорив: “Рано чи пізно все одно призвуть”. Коли отримав повістку — без вагань пішов у військкомат”, — ділиться співрозмовниця.
Після призову чоловіка відправили в навчальний центр “Десна” на Чернігівщину, а потім — на Покровський напрямок.
На початку серпня 2024 року, коли Руслан проходив службу на Донеччині, він і познайомився з Оленою.
“Він написав мені у соціальній мережі, а я відповіла, і так пішло-поїхало”, — каже дівчина.
Згодом військового перевели ближче до кордону в Сумську область, але через деякий час направили на місячне навчання у Дніпрі. Пройшовши курси саперів, він вирушив назад на Сумщину. Але спершу заїхав додому, аби зустрітися з коханою.
“Це був наш перший день, коли ми побачилися наживо, і саме тоді, 29 жовтня, він зробив мені пропозицію під час романтичної вечері. Я не одразу в це повірила, бо ми знайомі були зовсім недовго, але він був впевнений у своєму рішенні”, — згадує наречена військового.
Й додає: “Це був найособливіший момент, бо до зустрічі він казав у переписці: “Я приїду і зроблю пропозицію”. Але я не сприймала це всерйоз — здавалося, що минуло надто мало часу”.
Наступного разу побачитися пара змогла лише 2 грудня — на день народження Руслана. За весь час разом вони провели два тижні під час відпусток чоловіка.
“Русік був відповідальним і завжди піклувався про мене. За пів року наших стосунків не було жодної сварки чи суперечки — ми розуміли одне одного з пів слова”, — ділиться дівчина військового.
Про службу, каже Олена, Руслан розповідав небагато, але іноді ділився світлими моментами — наприклад, про те, як прикрашав з хлопцями ялинку на Новий рік.
Руслан мріяв про сім’ю, ділиться Олена. Він хотів, аби в них була донечка.
“Він уявляв щасливе майбутнє поруч із рідними та найбільше хотів повернутися додому. Але цього не сталось”, — із сумом каже Олена.
В один із днів Руслан перестав виходити на зв’язок. Коли мовчання затягнулося, Олена почала непокоїтися.
“Тому ми почали звертатися до всіх, кого могли. Зрештою, брат Руслана 8 січня додзвонився до їхнього командира, який на той момент уже був ушпиталений. Саме він підтвердив загибель Русіка. Того ж дня до матері приїхали працівники військового комісаріату з офіційним повідомленням про його смерть”, — розповідає наречена захисника.
Руслан Гальченко загинув 6 січня 2025 року в Суджанському районі. Під час виконання бойового завдання в їхній пікап влучив російський дрон.
Поховали військового 10 січня на кладовищі в Пісках-Удайських.
Рідні створили петицію з проханням надати Руслану звання Героя України.
Вічна та світла памʼять загиблому військовому.