Підтримайте Вільне Радіо
Коли навесні 2014 року загарбники збили з будівлі Бахмутської міськради український герб, випускник місцевої школи Петро Зубар вирішив врятувати державний символ. Ризикуючи, разом із другом він забрав тризуб за кілька десятків метрів від позицій бойовиків і за допомогою знайомого ще понад місяць переховував його на горищі.
До Дня Української Державності своїми спогадами про ті події Петро Зубар поділився з журналістами Вільного Радіо.
Попри неспокійну політичну ситуацію в країні, початок весни 2014 року в тодішньому Артемівську видався доволі тихим. За спогадами тоді ще 16-річного школяра Петра Зубаря, місцеві продовжували займатися звичними справами, ажіотажу в магазинах не було, а певний неспокій видавало лише питання “а ти за Україну чи за Росію?”, яке часом спливало в буденних розмовах. Були в місті й проросійські мітинги, проте тоді Петро не сприймав їх усерйоз.
“Якось ми зібралися сім’єю у дворі в центрі міста, здається, на чийсь День народження, і я почув гасла умовного параду бабусь. Я його не бачив, а тільки чув, і мені запам’яталася фраза — «Артемовск, вставай, Бандеру выгоняй!». Тоді в мене, можливо, помилково виникло іронічне ставлення до цього, але принаймні на той момент для мене це виглядало як таке маргінальне явище, принаймні у нас”, — розповідає чоловік.
Але незабаром все змінилося: до Бахмута почали приїздити бойовики, чи, як вони себе називали, “ополченцы”. Одного разу Петро побачив, як до відділку тоді ще міліції під’їхав бус із якимись чоловіками. За спогадами бахмутянина, вони були навіть не озброєними, проте міліція просто віддала їм будівлю. Подібний сценарій розгортався й довкола місцевої прокуратури — бої в місті точилися лише за військову частину.
12 квітня 2014 року частково одягнені в камуфляж чоловіки захопили контроль над будівлею міської ради й вивісили там прапор так званої “ДНР”. З цього моменту почався відлік російської окупації Бахмута.
Державний герб з будівлі міськради бойовики повалили не одразу — спершу облаштували там позиції для стрільби. Тризуб вони скинули більш ніж за місяць, 23 травня 2014 року. Петро згадує, що того дня він сидів на концерті молодшої сестри в музичному училищі. Він не був свідком події, але бачив відео в нині забороненій мережі “ВКонтакте”. Зізнається, що був шокований тим, як бойовики буквально виламували герб дрюками.
“Ніколи в житті до того нічого подібного я не бачив, і це виглядало просто як акт якоїсь тупої мавпячої ненависті до всього навколо. Це вже кардинально відрізнялося від попередніх настроїв, тих мітингів. Мабуть, тоді до мене й прийшло усвідомлення всієї ситуації”, — згадує Петро.
Пізніше хлопець випадково знайшов герб на смітнику за будівлею міської ради. Державний символ був сильно пошкоджений: уламки самого герба ніби напоказ стирчали зі сміттєвого контейнера, а пошматований з боків щит, на якому залишилася лише третина тризуба, лежав боком біля іншого бака.
Побачивши це, Петро обурився й вирішив забрати герб. Проте тризуб був громіздким і крихким через падіння, тож зробити це самостійно хлопець не міг. Тоді він звернувся до старшого друга по допомогу. Той без проблем погодився, але хлопці ще мали вигадати, як забрати український символ з-під носа окупантів.
“Треба було дочекатися, щоб хоч якось звечоріло, тому що посеред білого дня робити це було б набагато ризикованіше. Буквально за 10-15 метрів у цій будівлі досі перебували бойовики. У них були кілька умовних пунктів для спостереження з піддашшя на фронтальній і зі зворотної частин будівлі. Деякі з них іноді проходили повз”, — розповідає Петро.
Хлопцям пощастило: коли вони повернулися за гербом, бойовиків біля міськради не було. Після цього найважче мало бути позаду, адже друзям залишалося швидко пронести символ дворами, де зазвичай не було жодних патрулів. Однак назустріч їм виїхала машина міліції.
“Спочатку в мене була ідея сказати, що ми несемо герб «на розтопку». Але, тільки ми його взяли в руки біля міськради, зрозуміли, що така історія не спрацює, — герб був пластиковим. Тобто легенда досить швидко “здулася”, а запасної в нас не було”, — пригадує Петро.
Проте нове прикриття хлопцям не знадобилося: міліція просто проїхала повз, і друзі, видихнувши з полегшенням, швидко подолали залишок шляху. Герб вони сховали в шпарині між гаражами у дворі Петра. Батькам хлопець розповів про це постфактум, тож, хоч вони і хвилювалися, вдіяти нічого не могли.
Ми віримо, що разом зможемо більше, тож кличемо вас долучитися до команди однодумців.
Підтримка нашої спільноти — це не просто фінансова допомога для медіа. Це інвестиція в майбутнє Донеччини та інструмент досягнення спільної мети.
Якщо ви поділяєте наші цінності та прагнете змін на краще — приєднуйтесь до нас!
Поміж гаражами герб пролежав близько тижня, а тоді Петро вирішив переховати його в більш безпечному місці. Зберігати в себе його погодився знайомий хлопця, якого той знав “навіть не через перше рукостискання”. На питання, як він відважився поділитись такою історією з малознайомою людиною, Петро знизує плечима.
“Просто довірився, і так сталося, що він виявився хорошою, адекватною і правильною людиною. Можливо, це було інтуїтивно. Можливо, — збіг обставин, а, може, нас зорі звели. Не знаю”, — відповідає співрозмовник.
Шлях до нового сховку був уже втричі довшим за той, що хлопці пройшли від міськради до гаражів, тож цього разу ризик натрапити на когось був більшим. Попри це, вдруге переносити герб Петрові було спокійніше: свою роль зіграла минула байдужість міліції. Та про всяк випадок рятівники все ж замаскували свою ношу простирадлом і ганчір’ям.
Герб сховали на горищі у будинку знайомого. Як довго треба буде зберігати державний символ, не знали. В ідеалі хотіли повернути його законній владі вже після звільнення міста, а тим часом пробували привести його до ладу.
“Ми намагалися його якось полагодити, але в нас не було ніяких навичок з ремонтування подібних штук. Пам’ятаю, що я навіть намагався знайти інформацію, хто всю цю конструкцію робив, але мені не вдалося. Тоді це якось зійшло нанівець, бо самі ми поремонтувати його не могли, а кому це можна було довірити в тих умовах, не знали”, — каже Петро.
Так пошкоджений герб і лежав на горищі до самої деокупації Бахмута 6 липня 2014 року. Після неї на зв’язок із Петром вийшли представники батальйону МВС “Артемівськ” (або він сам це зробив — зізнається, що через 11 років уже не пам’ятає всіх деталей), які звільняли місто.
Друзі допомогли бахмутянину винести герб із горища й віднести на кількасот метрів від будинку. Але про подальшу долю тризуба хлопець домовлявся з військовими вже сам — товариші вирішили зберегти свою анонімність. Представники батальйону забрали герб, і до повномасштабного вторгнення він зберігався в музеї.
Нині, згадуючи цю історію, Петро шаріється: каже, що 2014 року в Бахмуті були проукраїнські активісти, які ризикували набагато більше за нього, та й під час нової фази війни його земляки продовжують чинити активний спротив окупантам. Чоловік сподівається, що зараз в Україні вже не залишилося людей, які думають, ніби Росія почала агресію через конкретний регіон, і мріє колись знову побачити рідне місто звільненим.
Нагадаємо, фотографії, картини та поштові листівки, які зберігаються в Бахмутському краєзнавчому музеї, передали для оцифрування. Процес ще не завершився, втім, частину результатів уже можна побачити онлайн.