Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Дениса Гребенюка з Луганщини. Завершивши навчання, у 19 років хлопець підписав контракт із ЗСУ й менше ніж за рік зустрів відкриту війну на Донеччині. Майже чотири роки військовий боронив від окупантів рідний схід.
Про Дениса Гребенюка Вільному Радіо розповіла його дружина Єлизавета.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Денис Гребенюк народився 4 червня 2002 року в селі Мусіївка, що на Луганщині. Там закінчив дев’ять класів у місцевій загальноосвітній школі, а потім вступив до Старобільського фахового коледжу на автомеханіка. З підліткових років хлопець цікавився мотоциклами: і збирав їх, і кермував. А на 18-й День народження отримав власний у подарунок від брата.
Та це захоплення вплинуло не лише на вибір освітньої спеціальності, а й на особисте життя Дениса. Якось під час канікул хлопець поїхав у село Бараниківка, де часто бував на дискотеках. Його друг вирішив покатати на мотоциклі свою дівчину, а її подруга Єлизавета поїхала з Денисом. Вона і виявилася його майбутньою дружиною.
“У нас під час поїздки закінчився бензин, і нам довелося чекати, поки подруга його привезе. Мені було дуже страшно залишатися отак із незнайомим хлопцем”, — згадує ту мотопрогулянку Єлизавета.
Та попри репутацію хулігана, який постійно бився з місцевими хлопцями на тих же дискотеках, того дня Денис був напрочуд тихим і сором’язливим. Лише через тиждень, коли опинився на карантині через COVID-19, хлопець написав Єлизаветі в одній із соцмереж. Так нові знайомі почали постійно спілкуватися, і скоро між ними зав’язалися стосунки.
Після випуску з коледжу 19-річний Денис Гребенюк не пішов вчитися далі чи працювати за спеціальністю, а підписав контракт із 53 окремою механізованою бригадою імені князя Володимира Мономаха. Про своє рішення він спершу розповів лише друзям і спантеличеній Єлизаветі.
“У нього вітчим служив прикордонником з 2005 року. Тому Денис був патріотом і налаштованим лише на це. Він був дуже впертий. Прийшов до мене і сказав: «Я буду підписувати контракт». І все, відмовити його було неможливо”, — розповідає дружина захисника.
Повномасштабне вторгнення військовий зустрів поблизу Волновахи. Тим часом його рідне село й село коханої чи не одразу окупували росіяни. Тримати зв’язок парі тоді вдавалося зрідка. Якось Денис навіть виліз на дерево, аби написати, що він живий.
Вперше закохані побачилися за п’ять місяців, коли Єлизавета виїхала на підконтрольну територію, а Денис опинився в тилу після уламкового поранення в п’ятку. Та вже скоро хлопець повернувся на фронт, а дівчина подалася назад до батьків: вона завагітніла й хотіла, аби поруч були рідні. І, хоч Дениса таке рішення не влаштовувало, переконати кохану він не зміг.
У травні 2023 року в тимчасовій окупації Єлизавета народила доньку, яку назвали Уляною. Через п’ять місяців мати разом з дитиною та родичами виїхала в Черкаси. Денису тоді якраз підтвердили відпустку. Він сюрпризом приїхав до міста й нарешті вперше зміг обійняти донечку.
“Він був чудовим батьком. Я постійно, як він приїжджав у відпустку, сварилася, бо він її дуже балував. От всі іграшки, які Уляна тільки хотіла, ми купували. Денис дуже її любив”, — каже Єлизавета.
Денис Гребенюк намагався якнайбільше часу приділяти сім’ї. Щоб мати можливість бути разом на Новий рік, пара навіть вирішила побратися в кінці грудня 2023 року. Тієї відпустки вони відвідували інших родичів і просто були поруч. А Денис усе більше мріяв про завершення війни і власний будинок, де він обов’язково облаштує все власноруч.
“Він постійно просинався від гучних звуків. Коли дитина плакала, нічого не відбувалося. А як кішка пробіжить і кігтями підлогу пошкрябає — він одразу прямо схоплювався. І він став таким більш скутим. Не таким був “вогником”, як коли ми тільки познайомилися”, — ділиться Єлизавета.
Майже за чотири роки в армії зі звичайного солдата Денис дослужився до командира мінометного взводу. Тепер же він захопився FPV-дронами: купував їх, знаходив, лагодив. В останні місяці життя він хотів перейти до іншої бригади, аби стати оператором дронів, але не встиг.
Зранку 28 червня 2025 року Денис як зазвичай поговорив із дружиною перед виходом на завдання. Сказав, що повернеться за кілька годин, проте на зв’язок не вийшов навіть пізнього вечора. Виявилося, що того дня Денис квадроциклом віз боєкомплект на позицію в Кремінських лісах, але загинув від скиду російського FPV-дрона.
Поховали захисника на Алеї Слави в Черкасах.
Вічна пам’ять.