Щодня українці вшановують хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — військовий з Тернопільщини Степан Джердж. Він долучився до війська під час повномасштабного вторгнення разом з братом-близнюком Ярославом. Під Старомайорським на Донеччині підрозділ братів потрапив під російський обстріл, який став смертельним для Степана.
Брат Степана Ярослав звернувся до журналістів Вільного радіо через соцмережі. Вільне радіо розповідає історії тих, чиє життя забрала російсько-українська війна, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Степан Джердж народився 16 вересня 1985 року у селі Возилів Бучацького району Тернопільської області. Він — старший з близнюків. До війська долучився разом з молодшим Ярославом у серпні 2023 року.
До відкритої війни брати не мали військового досвіду, працювали за кордоном. А після мобілізації проходили навчання у Великобританії та Чехії.
“Стьопа намагався як найскоріше опанувати військові навички. У вересні пройшов базовий піхотний курс у Великій Британії. У жовтні — закінчив курс фахової підготовки і здобув кваліфікацію стрілець-зенітник. Потім в Чехії пройшов поглиблений курс піхоти”, — розповідає брат загиблого Ярослав.
Вони разом служили у 141 ОПБр. Серед побратимів Степан мав позивний “Близнюк», був командиром відділення.
Ярослав згадує брата мужнім і рішучим. Каже, що вільний час завжди намагались проводити з родиною.
“Стьопа мав свій характер. Він дуже мужній, рішучий, цілеспрямований, інколи запальний. Я характером слабший, ніж він. Він був добрим, усім допомагав, ніколи нікому нічого не відказував, був дуже жартівливим, ніколи не падав духом”, — розповідає брат.
Після навчання брати боронили Україну на Запорізькому напрямку, згодом їхній підрозділ перевели у Донецьку область. Там 24 червня 2024 року Степан загинув поблизу Старомайорського, Ярослав дістав поранення.
“Ми виходили з позиції, як командир відділення він йшов останнім. Прилетів дрон, ми забігли в посадку, сховалися, а дрон скинув боєприпас в кількох метрах від нас. У мене уламки потрапили тільки в руку. Я встав і кричу: “Йдемо!”. А Стьопа не відгукується. Підбігаю до нього, він лежить, роблю штучне дихання, а в нього з роту кров… Ми з хлопцями принесли його до лікаря, але він вже просто сказав: “Двісті”, — розповідає Ярослав і голос його тремтить.
“Тобто ви служили в одному підрозділі?” — перепитую.
“Так. Нас не можна було розривати, розлучати тому що… Ну, бо не можна. Він старший від мене на 10 хвилин, ми все життя були поряд. Ми просили командира, щоб разом нас пускав на позиції, ми усюди були разом”, — каже Ярослав.
Степана поховали у рідному селі. Близькі створили петицію з проханням надати йому звання Героя України.
У Степана Джерджа залишились два брати, сестра та мати.
Йому назавжди 38 років.
Світла пам’ять полеглому захисникові.