Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Анатолій Свиридов. Чоловік усе життя жив і працював у Слов’янську, був одружений, мав пасіку та розвивав власний бізнес. Після повномасштабного вторгнення він залишився у місті. В один із днів, коли чоловік обрізав квіти на власному подвір’ї, туди влучила російська авіабомба.
Про загибель та життєвий шлях чоловіка розповіли в пресслужбі Слов’янської міської військово-цивільної адміністрації.
Вільне Радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Анатолій народився 28 грудня 1952 року в Слов’янську. Спочатку він закінчив 9 класів у місцевій школі №7, а потім здобув професійну освіту в Слов’янському хіміко-механічному технікумі.
Чоловік відслужив строкову службу, а згодом працював на різних підприємствах міста. Зі своєю майбутньою дружиною Ганною він познайомився у 1979 році під час робочого відрядження до Бердянська. Через три роки пара одружилася, і Ганна також переїхала до Слов’янська, де почала працювати на місцевому заводі. У 1989 році в пари народилася донька Людмила.
У 2000-х роках подружжя відкрило бізнес із виготовлення кераміки.
“Анатолій Михайлович дуже любив природу — мав власну пасіку, вирощував квіти, добре знав флору та фауну рідного краю. Захоплювався китайською та індійською філософією”, — пишуть у пресслужбі Слов’янської МВА.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, родина ще певний час залишалася у Слов’янську. Згодом, після деокупації Святогірської громади, вони евакуювалися до села Тетянівка, де у мирні часи придбали будинок. Однак у 2022 році село зазнало обстрілу, і споруда згоріла. Сам Анатолій тоді не постраждав.
Після цього родина повернулася до Слов’янська, де жила до 23 квітня 2025 року. Того дня російська армія скинула на місто дві керовані авіабомби.
Одна з них влучила у подвір’я на вулиці Александрова, де мешкала родина Свиридових. У цей момент Анатолій був на городі — обрізав квіти.
“Я була вдома. Він зайшов, спитав, чи буду я снідати, і знову пішов на двір. І за п’ять хвилин все це сталося. Вмить — страшний гуркіт, скло, штукатурка — все летить”, — згадує дружина Ганна.
Жінку вибухова хвиля відкинула на підлогу, а шибки порізали тіло й обличчя. Вона вийшла на вулицю і почала кликати чоловіка, але він не відгукувався. Вибух зруйнував подвір’я — усі дерева були зламані, а будівлі понівечені. Самого Анатолія засипало землею — його знайшли й відкопали рятувальники, які прибули на місце обстрілу.
Його дістали ще живим і повезли до лікарні, але врятувати не вдалося.
Анатолія поховали на Північному кладовищі у Слов’янську. Йому було 72 роки. У нього залишилися дружина, донька та двоє онуків.
Світла пам’ять.