Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Микола Косінчук. Він з перших днів повномасштабного вторгнення повернувся в Україну та приєднався до лав ЗСУ. Понад два роки захисник боронив Донеччину та загинув на Покровському напрямку, коли прикривав побратимів від “скиду” з дрона.
Про життєвий шлях Миколи Вільному радіо розповіла його мати Валентина Косінчук.
Вільне радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Микола народився 5 квітня 1994 року в селі Пугачівка Дубенського району Рівненської області. Після школи він закінчив інститут водного господарства, де навчався на факультеті гідротехніки, проєктуючи мости та інші споруди. Але за спеціальністю так і не попрацював.
“Спочатку попрацював трохи у Рівному, а потім поїхав до Польщі. Там він відпрацював багато років на будівництві. Добре вже знав мову і був на гарному рахунку, тому потім вже працював на кресленні”, — говорить мати.
У вільний час Микола найбільше любив мандрувати.
“Він багато їздив з другом у гори, ще кудись. Найбільше він любив музеї. У Польщі він відвідав дуже багато музеїв, цікавився цим. Особливо багато музеїв відвідав у Варшаві. Ще він у школі закінчив музичну школу. Також купував і читав багато книг”, — додає Валентина.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Микола повернувся в Україну та 7 березня 2022 року добровільно вступив до лав ЗСУ.
“Він не служив в армії, бо мав проблеми із серцем і в нього не було навіть військового квитка. Коли він прийшов у військкомат у Рівному, його не взяли, сказали йти туди, куди прописаний. Тоді він повернувся у наш сільський військкомат, де його вже взяли. Вже через місяць-два вони були на фронті”, — згадує мати.
З травня 2022 року захисник став командиром взводу. Чоловік служив молодшим сержантом, командиром гранатомета 4-го гранатометного розрахунку протитанкового взводу, 1-го єгерського батальйону 68-ї єгерської бригади.
Влітку 2022 року військовий дістав осколкового поранення голови та після реабілітації повернувся до захисту держави.
Найдовше за час служби Микола пробув на Донеччині. Зокрема боронив Вугледарський, Куп’янський та Авдіївський напрямки.
“За службу він ніколи нічого не розповідав. Ми нічого не знали. Лише одного разу дізналися історію, що його мали підвищити. Однак, він якось вступився за побратимів, які “залетіли”, перед командуванням. Тому він залишився на своєму місці, але отримав за це велику повагу від побратимів. Якось він ділився ще, що коли у хлопців були проблеми з грошовими виплатами чи чимось іншим — він усе вирішував завжди”, — згадує мати.
Косінчука відзначили почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України “За взірцевість у військовій службі 1-го ступеня”.
“Десь пару разів на рік його відпускали у відпустку на 10 днів. Мені запам’яталося, що в останню зустріч він був дуже пригнічений. Я розуміла, що за два роки на війні без ротацій він дуже стомлений”, — ділиться Валентина.
3 травня 2024 року Микола загинув поблизу Семенівки Покровського району на Донеччині.
“Він загинув від дрона. Наскільки я зрозуміла, це був скид. На прощанні навіть побратимів не було, бо всі були у шпиталі. Вони потім приїжджали та розповідали, що були вражені тим, що він прикрив їх собою. Взагалі він тоді не мав виходити, вони кудись виїжджали, шукали нову позицію, але він всюди був з хлопцями, і їх побачив дрон. Мені сказали, що загинув він миттєво”, — переказує Валентина.
Тіло захисника забрали з поля бою того ж дня, і через 4 дні, 7 травня 2024 року його поховали у рідному селі. В нього залишилися мати з батьком, дві сестри та дівчина.
“Вони з дівчиною планували майбутнє та хотіли одружитися. Дітей ще не було. Але він дуже любив дітей та був цілеспрямованим. Він був із тих, хто дуже рідко змінював свої рішення в житті. Був добрим до всіх”, — додає мати.
Рідні Миколи прагнуть, аби йому надали звання “Героя України”. Для цього вони створили петицію. Ви можете підтримати родину загиблого захисника, підписавши ініціативу за посиланням.
Світла пам’ять.