Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Андрій Глез. Після школи чоловік пішов навчатися за військовим фахом і не встиг закінчити академію, як почалася повномасштабна війна. Він завершив навчання раніше, ніж мав, та став командиром групи спецпризначенців, яка боронила Бахмут, а згодом виконувала завдання в Курській області.
Вільне Радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Про життєвий шлях захисника Вільному Радіо розповів його брат Микола Глез.
Андрій народився 24 грудня 2001 року в селі Ярівка Луцького району Волинської області. Спочатку він закінчив 9 класів у загальноосвітній школі в сусідньому селі Вільхівка. А у 2017 році вступив до Волинського обласного ліцею імені Героїв Небесної Сотні з посиленою військово-фізичною підготовкою.
Через два роки Андрій закінчив ліцей і вступив до Військової академії в Одесі на факультет підготовки фахівців військової розвідки та Сил спеціальних операцій.
Головним захопленням юнака були мотоцикли та спорт.
“Він разом із друзями збирався на полі та грав у футбол і волейбол. А ще він змалку був невисокого зросту, тому ще зі школи тренувався у тренажерному залі. Зараз в Одеській академії розглядають питання про заснування стипендії за досягнення у фізичній підготовці імені брата”, — говорить Микола.
Для близьких Андрій був добрим, цілеспрямованим та чуйним.
“Він завжди все розумів, коли ставив перед собою ціль, рухався до неї попри все. По господарству постійно допомагав мені, та й у житті ми допомагали один одному”, — додає брат.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, хлопець ще рік навчався в академії та достроково закінчив її у 2023 році за спеціальністю “Управління діями підрозділів Сил спеціальних операцій”.
З 28 лютого того ж року він підписав контракт із ЗСУ та став командиром групи Сил спеціальних призначень у званні старший лейтенант.
Вже під час захисту держави Андрій зустрів кохання — дівчину, яка теж служила, але в прикордонних військах. Втім, родину вони не встигли створити. Мріяли одружитися після війни.
На перші бойові завдання Андрія відправили на околиці Бахмута, де точилися запеклі бої проти найманців ПВК “Вагнер”.
Про подальший бойовий шлях розповіли його побратими. За словами брата, до загибелі Андрія вони не знали навіть половини деталей. Сам захисник майже нічого не розповідав близьким про службу.
З кінця лютого до кінця квітня 2023 року старший лейтенант захищав позиції на південно-західних околицях Бахмута. Родині відомі приклади завдань, у яких брав участь Андрій:
Після оборони міста його нагородили медаллю “За важке поранення” та знаком “Ветеран війни”. Потім почався тривалий період реабілітації.
“В нього було п’ять вогнепальних поранень і численні осколкові. Чотири кулі пройшли через ноги, а одна перебила перикарду. Його тоді розстріляв упритул з п’яти метрів росіянин. Він мав усі документи для отримання групи інвалідності та звільнення через поранення. Але казав: “Не хочу бути інвалідом, хочу допомагати хлопцям”. Як тільки стан здоров’я дозволив — повернувся на службу”, — говорить брат.
Під час реабілітації Андрій здійснив дитячу мрію і придбав мотоцикл.
“Він усе життя мріяв про нього і щоразу, повертаючись із відряджень, щасливо їздив на мотоциклі”, — ділиться Микола.
Він намагався проводити час із близькими.
“У відпустку він завжди відвідував побратимів, із якими навчався в Одесі, а потім об’їжджав знайомих, друзів, батьків і їхав додому”, — додає брат.
У 2024 році старшого лейтенанта відправили у Курську область, де ЗСУ проводили бойову операцію з відволікання сил росіян від боїв на Донеччині.
20 листопада 2024 року Андрій загинув під час операції в районі села Плехово. Трагедія сталася, коли він разом із побратимами вирушив південно-західніше села для розвідки території. Група несподівано натрапила на росіян, і розгорівся бій.
“Вони потрапили у засідку. Двох побратимів оточували та вели по них сильний вогонь. Тоді Андрій, оцінивши ситуацію, вирішив обійти росіян з флангу, щоб знищити їх. Йому вдалося ліквідувати двох загарбників, що дозволило зменшити вогонь і вивести двох побратимів, які були майже оточені. Він залишився, щоб прикрити відхід товаришів. Росіяни переключилися на нього, і він отримав важке поранення у груди. Встиг повідомити по рації, що “трьохсотий” (поранений, — ред.), і медик намагався його витягти з поля бою, але врятувати не вдалося. Куля пройшла наскрізь, і Андрій помер дорогою”, — сумує брат.
Після загибелі його нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Тіло повернули близьким через декілька днів, і 26 листопада в рідному селі Ярівка відбулося прощання.
Поховали командира групи спецпризначенців на місцевому кладовищі. Андрію було 22 роки. У нього залишилися кохана дівчина, три брати та батьки.
Рідні захисника прагнуть, аби йому надали звання “Героя України”. Для цього вони створили петицію. Ви можете підтримати родину загиблого захисника, підписавши ініціативу за посиланням.
Світла пам’ять.