Щодня українці вшановують хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — 21-річний військовий з Нової Каховки Олександр Катран. Чоловік отримав смертельне поранення за два дні до народження сина. Життя захисника обірвалося поблизу Мар’їнки.
Дружина Олександра Анастасія звернулася до нашої редакції через соцмережі. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Олександр Катран народився 28 квітня 2022 року у Новій Каховці Херсонської області. До армії навчався на бармена-офіціанта, працював за кордоном. У 2020 році розпочав строкову службу. З початку відкритої війни у складі 95 окремої десантно-штурмової бригади виконував бойові завдання під Слов’янськом на Донеччині.
У 2023 році Олександр продовжив службу за контрактом. Анастасія розповідає, що завжди намагалась бути ближче до коханого, тому доводилось часто переїжджати.
“Ми познайомились вже під час відкритої війни. Я завжди за ним переїжджала. То до Житомира, то до Запоріжжя. Намагалися бачитись якомога частіше, їздити разом до лікарні. Щоб він теж мав змогу бачити, як росте наш синочок”, — згадує дівчина.
Пара чекала на первістка. Але Олександр не встиг побачити сина — російський снаряд обірвав його життя за два дні до народження малюка.
“Сина ми з ним дуже чекали, але Саша не дочекався 2 дні. 26 [грудня 2023 року] він загинув, а 28-го наш син Матвій народився. Саша не встиг побачити свого бажаного сина.
Він був найкращою людиною у моєму житті. Я буду сину розповідати усе про батька, — каже Анастасія ледь стримуючи сльози, — який він був чудовий. І хоч син його не побачив у житті, я розповідатиму, що тато завжди поруч, що він його оберігає, і завжди його бачить”.
Анастасія згадує чоловіка добрим, розумним, чуйним.
“Я у своєму житті не зустрічала таких добрих та співчутливих людей. Він усім допомагав. Він був дуже відкритий, не приховував свої емоції, почуття. Легко заводив знайомства. Вільний час Саша намагався проводити зі мною. Любив грати в ігри. Купив машину, любив її ремонтувати. Кататися на роликах, гуляти, слухати музику. Ми з ним зробили парні тату, це був наш символ кохання та оберіг”, — згадує коханого Анастасія.
Олександр загинув під Мар’їнкою на Донеччині. Від російського обстрілу він дістав поранення, несумісне з життям. Поховали захисника у Житомирі.
“Саша хотів жити у Житомирі, планував тут купити квартиру, щоб ми родиною переїхали. На похорон я не змогла потрапити. Бо, коли дізналась, що Сашко загинув, то почала народжувати у Запоріжжі. Пологи були дуже складні, кесарів розтин, син одразу сам не міг дихати. Ми цілий місяць ще провели в лікарні, а потім приїхали до Житомира, тоді одразу пішла до Саші на кладовище”, — розповідає дружина.
Побратими згадують Олександра сміливим та впевненим у собі. За час служби він нагороджений “Золотим хрестом”. Анастасія створила петицію з проханням надати Олександру звання “Героя України”.
“Багато хто думає, що це про пільги. Але мені важливо, аби його визнали. Він був дуже мужнім та цілеспрямованим. Йому було б дуже приємно. Він на це заслужив”, — каже дівчина.
Олександру назавжди залишиться 21 рік. У нього залишились син, дружина, мати, сестра, брат та вітчим.
Світла пам’ять полеглому захисникові.