Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо 26-річного військового Віталія Ковальчука. Чоловік долучився до війська в березні 2023 року. Захисник пройшов бої на різних напрямках фронту, пережив поранення, але загинув від атаки російського FPV-дрона на Харківщині.
Про Віталія Ковальчука Вільному Радіо розповіла його дружина Наталія.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Віталій Ковальчук народився 26 вересня 1998 року в селі Дубівка, що на Житомирщині. З дитинства він мав багато друзів, часто допомагав по господарству й доглядав молодших брата й сестру. Як і багато хлопців, захоплювався автомобілями, а ще не уявляв свого життя без музики.
“Автомобілі й музика — це було святе для нього. Він любив і слухати її, і співати. У дорослому віці вмикав музику в машині й підспівував. А ще був дуже веселим: навіть якщо в нього якісь проблеми в житті, все одно намагався завжди усміхатися”, — розповідає його дружина Наталія.
Навчатися Віталій їздив у село Красівка, бо в його рідній Дубівці школи не було. Після дев’яти класів він вступив до професійно-технічного училища на будівельника й переїхав у Бердичів. Хоч обрану професію хлопець не любив, у 17 років він поїхав працювати на будівництво в Київ. А після повернення продовжив навчання й спробував себе в ролі реставратора.
“У Бердичеві є фортеця, стародавня така. І він там реставрацію робив, відновлював її. Завжди говорив: «Цю стіну робив я». Йому це подобалося. Може, тому що воно все стародавнє, і там треба не просто цеглою мури викласти, а ще й правильно підібрати матеріал”, — припускає Наталія.
Після училища Віталій Ковальчук працював на різних спеціальностях: був реалізатором на базарі, охоронцем у мережі магазинів, розвозив хліб, пакував продукцію і різав скло на заводах. Часто на одному місці чоловік не затримувався надовго, бо не боявся пробувати себе в новій справі.
“Він завжди щось пробував. Якщо його щось зациклювало, то і залишався там надовго. Якщо ж йому не подобалося, одразу шукав щось інше. Він ніколи не тримався за те, що не до душі”, — пояснює Наталія.
Саме завдяки такій вдачі у 2019 році Віталій і познайомився зі своєю дружиною на виробництві автоскла. Наталія одразу сподобалася чоловікові, і якось він запросив її на каву. Жінка зізнається, що тоді не шукала стосунків через важкий розрив, але була не проти просто спілкуватися. Та скоро дружні стосунки між ними переросли в романтичні.
“Через деякий час ми почали жити разом, хоча в мене була дворічна дочка Каміла. Він дуже її полюбив, і пізніше всиновив. Зимою возив її на санчатах і грав із нею в сніжки, дозволяв їй фарбувати себе косметикою. Таких моментів було небагато, бо він увесь час працював. Але, коли в нього була хвилина, обов’язково проводив її з дочкою”, — згадує Наталія.
Жінка розповідає, що довгий час Віталій мріяв про ще одну дитину й дуже радів, коли дізнався про вагітність коханої. У листопаді 2021 року в пари народився син, якого чоловік назвав Маратом. Відтепер у Віталія було двоє дітей, яких, каже Наталія, він ніколи не розділяв і любив однаково.
Після початку відкритого вторгнення Росії Віталій Ковальчук вивіз сім’ю в Дубівку до батьків. Коли ситуація дещо стабілізувалася, він продовжив працювати й виховувати дітей разом із коханою в Бердичеві. Та на початку березня 2023 року чоловіку прийшла повістка. На неї Віталій відреагував спокійним “треба йти” і лише вмовив Наталію побратися перед від’їздом.
“Він увесь час хотів, щоб ми одружилися. Але я тягнула, бо дуже тяжко завершила попередній шлюб. Все говорила, що ще встигнемо, весілля зробимо. Та тоді я не знала, що буде далі: якщо з ним щось станеться, ніхто мені нічого не повідомить, бо хто я для нього?”, — каже жінка.
21 березня 2023 року пара взяла офіційний шлюб, і вже наступного дня Віталій поїхав на навчання в Харків. За місяць військового розподілили в тоді ще 127 окрему бригаду територіальної оборони на посаду стрільця, де через молодий вік побратими дали йому позивний “Шлец”. У квітні чоловік вирушив на Бахмутський напрямок, а у вересні захисників перевели на Запорізький. Уже там, попри прохання дружини, Віталій перейшов у розвідку й отримав поранення на бойову завданні.
Через російський удар у тіло військового потрапило понад 45 скалок. Найбільше постраждали ноги — коли Наталія вперше побачила чоловіка після поранення, він ледве стояв. Віталій переніс кілька операцій і місяць пробув удома на реабілітації. Проте через завантаженість лікарні, чоловік не встиг зробити ще одну операцію на руці, яка постійно німіла й боліла через пошкодження нерва. У такому стані Віталій і повернувся до частини.
Після повернення на службу Віталій Ковальчук боронив український кордон у Сумській області, а за півроку чоловіка перевели на Харківщину. Там його підвищили у званні до молодшого сержанта, нагородили нагрудним знаком “Почесна відзнака 127 окремої бригади територіальної оборони ІІ ступеня” і призначили опікуватися дронами.
“Він вивозив і привозив людей на завдання. Сам також сидів в окопах, коли заступав на свої зміни й літав. Дрони він дуже любив. На цій посаді він відчував себе важливим, бо навчав інших. Так, йому було важко, бо роботи багато, але йому це подобалося”, — розповідає Наталія.
Жінка згадує, що в той час Віталій буквально закохався у Харків. Його почуття розділили й дружина з дітьми, які часто приїжджали до нього. Сім’я навіть планувала придбати там житло, щоб бути разом, але перепоною стали проблеми з освітою у прифронтовому регіоні. Та Віталій не полишав думок про будинок за містом, де жили його друзі серед побратимів, і мріяв про свою автомайстерню після війни.
Попри те, що в травні 2025 року військовий кілька разів потрапляв у ситуації, коли від влучання російського дрона його відділяли лише кілька хвилин, він завжди залишався спокійним. Остерігався Віталій лише FPV-дронів — саме від одного з них 26-річний захисник загинув поблизу Нескучного 9 червня 2025 року. Через два дні до нього знову мала навідатися сім’я.
“Він вийшов з окопа, щоб забрати свій дрон, і тоді прилетів FPV. У нього було поранення, несумісне з життям, але його намагалися врятувати. Нам навіть сказали, що він прожив довше, ніж мав за таких обставин. Він старався, старався вижити”, — розповідає дружина військового.
Поховали Віталія поруч із рідними на кладовищі в Дубівці. Щоб вшанувати пам’ять про захисника, його сім’я просить надати йому звання Героя України посмертно. Підтримати її можна, підписавши петицію.
Вічна пам’ять.