Щодня о 9 ранку українці вшановують хвилиною мовчання всіх, хто загинув внаслідок російсько-української війни. 25 грудня згадаймо 15-річного Богдана Дордика, який поїхав за молоком і загинув від російської ракети поруч із домом.
Про загибель хлопця повідомили його мама Ольга Лапченко та хрещена Марина Омельченко.
Богдан Дордик навчався в 9 класі у Білопільській школі №5, що на Сумщині. У свої 15 років хлопець вже намагався допомагати матері та взяв на себе частину домашніх обов’язків: порався на городі та доглядав за коровою.
Богдан був найстаршим у багатодітній родині: він мав двох братів і чотирирічну сестричку. Хлопець мріяв про велосипед, і рідні зібрали гроші всією родиною, аби його порадувати.
Коли почалось повномасштабне вторгнення Росії, Богдан навідріз відмовився покидати Україну. Під час обстрілів він не спускався у підвал, а стояв у дверях, бо боявся, що його завалить уламками.
Вранці 30 листопада хлопець поїхав на своєму довгоочікуваному велосипеді по молоко. Коли він вже повертався додому, по Білопіллю почали гатити російські окупанти з самохідної артилерійської установки.
“Попросила Богдана з’їздити до супермаркету по продукти. Кажу: “Богдане, поки є світло і не бахає, то з’їздь у магазин”. А вже о 8:50 дзвонить мені й каже, що стоїть біля магазину, але вже стріляють. Я попросила його сховатись у пожежній частині, вона неподалік там знаходиться. Але він не захотів, сказав, що поїде додому”, — розповідає мама хлопця Ольга Лапченко.
Тоді по місту прилетіло близько 20 російських снарядів. Один з них і влучив у дорогу, якою Богдан їхав додому з молоком.
“Незабаром подзвонив молодший син і сказав, що Богдан лежить недалеко від будинку мертвий”, — каже мама.
Хлопець дістав осколкового поранення, несумісного з життям, зовсім поруч зі своїм будинком.
“Буквально за п’ять метрів від будинку хлопця і наздогнав ворожий осколок. Неподалік дитини вибухнув один із російських снарядів. Богдан загинув на місці. Шансів вижити у нього не було”, — написав голова Сумської ОДА Дмитро Живицький.
Брати та сестра Богдана під час обстрілу сиділи в підвалі, куди їх відвела бабуся. Це зберегло їм життя.
“Мені як зателефонували і я прийшла подивитись, то поки йшла, думала, що може є якась надія, що він не поїхав по молоко і живий. А коли побачила червону куртку, все зрозуміла. А коли підійшла… дитину буквально знищили. Там ні обличчя, нічого немає, спина вся знищенна”, — сказала хрещена хлопця Марина Омельченко.
