Щодня о 9 ранку на час російсько-української війни українці хвилиною мовчання вшановують пам’ять загиблих співвітчизників. 25 травня згадаймо бійця “Азову”, чемпіона світу з тайського боксу з Запоріжжя Олексія Яніна.
Спортсмен та військовослужбовець окремого загону спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України Олексій Янін загинув у боях за Маріуполь 7 квітня.
Олексій був чемпіоном України з кікбоксингу та чемпіоном світу з бойових мистецтв «муай-тай». Займався боксом з 9 років, а у 21-річному віці прийшов у тайський бокс.
“Чесно кажучи, в такому віці не починають опановувати професійний спорт. Йому було складно. Він йшов важкий такий шлях, він хлопець впертий, настирливий, з характером. І він, напевно, років за три-чотири став давати результати”, — розповів про Олексія Яніна керівник спортивного клубу “Скорпіон” Сергій Рябухін.
За його словами, Олексія призвали до Збройних сил кілька років тому, і він потрапив одразу під Маріуполь, де воював рік. Потім повернувся додому. Але згодом відправився контрактником до полку “Азов” й надалі служив у Маріуполі.
А ще Олексій був фанатом футболу — вболівав за запорізький футбольний клуб “Металург”. Запорізькі футбольні вболівальники знали його не за офіційним прізвищем.
“Льоха Індіанець. Хуліган Металурга старої школи, їздив і дрався з початку 2000-х. Багато хто його пам’ятає по навколофутбольних ділах”, — написав адміністратор сторінки у соцмережі фан-групи запорізького футбольного клубу “Металург” Єгор Кузьмін.
Дружина Олексія Тамара пише про чоловіка в своїх соцмережах. Там розповідає: Олексій дуже хотів дитину, неймовірно радів синові. Після народження дитини прожив з родиною майже 1,5 року й знову повернувся на службу.
“Йому дуже тяжко було бути не на війні в той час, коли його хлопці стримували російську агресію. Він хотів воювати, він хотів помститися за смерть своїх побратимів. Останній раз ми ще з ним зідзвонювалися, коли в нього було ще поранення, але він вже ходив десь на милицях. Це була десь середина березня, можливо, 20-те число. Казав, що там пекло, що там гинуть люди, й краще нам в тилу тут ніколи цього не бачити, що там робиться”, – каже вона.
Тамара плаче: напевно Олексій розумів, що вони більше не зустрінуться.
“Він мені, десь 3-го квітня вже писав: “Я намагаюсь вижити. Все, що я хочу – це тільки вижити та повернутись до вас”. Зараз я розумію, що він вже знав, що він з Маріуполя живим не вийде”, – каже жінка.
Тіло загиблого Олексія Яніна родині не привезли для поховання. За словами дружини, зараз немає навіть такої гарантії, що його колись привезуть.
Вона не сказала 3-річному сину про загибель батька, боїться травмувати. Планує розповісти це трохи згодом, коли дитина підросте.
Аби впоратись з горем, жінка почала допомагати іншим жінкам, чиї чоловіки або сини були в “Азові” та загинули.