Щодня о 9 ранку на час воєнного стану в Україні хвилиною мовчання вшановують українців, які загинули внаслідок збройної агресії Росії проти України. 30 червня згадаймо лейтенанта Максима Ямкового з Вінниччини.
Про життя воїна розповіли у його альма-матер, Національній академії Сухопутних військ ім. Сагайдачного.
Свій шлях військового Максим розпочав у квітні 2018-го. Для Максима служба в українському війську розпочалась у квітні 2018-го, коли його призвали на строкову. Та вже за кілька місяців юнак підписав контракт зі Збройними Силами і відбув у зону проведення Антитерористичної операції, у район Рубіжного, що на Луганщині.
Ще на фронті, після запеклих боїв, він вирішив пов’язати своє життя з військом і стати офіцером.
Через рік у званні молодшого лейтенанта Максим відбув для проходження служби у 36-ту окрему бригаду морської піхоти на посаду командира танкового взводу.
З вересня 2020 року він неодноразово відряджався у район Маріуполя, аби захищати Україну від облаштування “сухопутного коридору” з окупованих територій Донецької та Луганської областей до Криму.
Після повномасштабного вторгнення Маріуполь опинився під нищівними атаками окупантів, постійним бомбардуванням та артилерійськими обстрілами. Морпіхи бригади мужньо протистояли окупанту.
27 лютого, під час одного із запеклих боїв, лейтенант Ямковий загинув, рятуючи життя членів свого екіпажу.
“Максим любив життя. Мріяв про сімейний затишок з дружиною та донькою. Опікувався молодшим братом Ярославом. І про нас, батьків, завжди дбав”, — згадує нині Ольга Михайлівна, мати військового.
Родина Максима завжди пам’ятатиме Героя і його слова “Армія для мене – не робота. Армія – це моє життя!”.
19 березня Указом Президента України за особисту мужність, самовіддані дії та вірність військовій присязі Максима Ямкового посмертно нагородили орденом Данила Галицького.