Підтримати
Анжела Бабкіна в Ужгороді. Фото: Анжела Бабкіна

Підтримайте Вільне Радіо

Відновлення документів, працевлаштування, проблеми із житлом… Перед такими проблемами найчастіше постають переселенці на новому місці. Для них на заході  України вже десять років працює ГО “Закарпаття — Донбас”. Її нинішня очільниця Анжела Бабкіна з власного досвіду знає, що випадає на долю вимушених переселенців. Злагоджений побут директорки центру соцслужб у рідному Шахтарську в одну мить перетворився на хаотичну втечу.

Про все, від подорожі під автоматами до заснування організації, що допомогла сотням переселенців, жінка розповіла журналістам Вільного Радіо.

10-годинний шлях через блокпости, а через місяць — ще одна втеча від окупації

“Я вже збилася, скільки я років проживаю в Ужгороді, адже час, проведений в обласному центрі Закарпаття, вимірюється не роками, а масштабом пережитого”, — починає Анжела свою розповідь. 

В її рідному Шахтарську на Донеччині точилися бої з початку серпня 2014-го. Коли в місті зникло світло, вода та газ, жінка вирішила, що час виїжджати. Сіла в автівку cусіда та рушили із Шахтарська. Їхали разом із сусідом, який тоді направився до Маріуполя.

“Коли ми виїжджали на трасу, то в’їхали в колону танків з озброєними [проросійськими] вояками. Нас зупинили, попросили з’їхати на узбіччя і почали тикати автоматом в сумку з кішкою (переноски в мене не було). Кішка була домашня у третьому поколінні, для неї це був величезний стрес. Той армієць подивився, сказав: “Ну гаразд, їдьте”. Витягнув ключі з автівки, викинув у кювет і сказав: “Захочете жити — знайдете”. І ми знайшли”, — розповідає Анжела.

Далі на них чекали з десяток блокпостів. Для загарбників в Анжели з сусідом була легенда: вони — подружжя, у чоловіка контузія, тому він не розмовляє, а їдуть до родичів на лікування. Шлях, який у мирний час можна було проїхати за три години, тоді вдалося подолати за десять.

“Коли побачили український прапор, на очах з’явилися сльози”, — пригадує Анжела Бабкіна.

Додому жінка більше не поверталася. А кішка, налякана таким переїздом, втекла.

Спершу Анжела зупинилась у подруги в Новоазовську, проте вже за місяць довелося знову пакувати валізи, бо місто теж опинилося під обстрілами. Останнім аргументом на користь переїзду стало те, що 15-річний син подруги став свідком обстрілу й не міг відійти від побаченого.

“Він був білий як стіна і не міг говорити. Хлопець побачив, як санітарку місцевої лікарні, яка розвішувала білизну, вибуховою хвилею зачепило, і кілька сотень уламків скла влучили в неї. Тоді ми вирішили, що треба терміново виїжджати. Зібрали валізи, і коли йшли до вокзалу, була така зловіща тиша. Ми чули стукіт коліщат наших валіз. Мене лякала та тиша. Ми купили квитки на найближчий автобус. Їхав він до Маріуполя. Виявилося, що це був останній автобус, який їхав з Новоазовська. Після місто закрили”, — пригадує Анжела Бабкіна.

Адвокація щодо житла для ВПО
Адвокація щодо житла для ВПО. Фото: Анжела Бабкіна

“Ми розуміємо, що навряд чи колись повернемось додому”: як виникла ідея заснувати ГО “Закарпаття-Донбас”

Вибір нового дому був складним. Анжела довго вибирала між Херсоном та Ужгородом і зрештою зупинилася на другому варіанті. Попереду було чимало викликів та початок нового життя. Найпершою проблемою, перед якою постала жінка, став пошук роботи.

“У Шахтарську я 12 років працювала директоркою Центру соціальних служб. Трудової книжки в мене на руках не було. І коли в Ужгороді в Центрі зайнятості мене відправили до Центру соцзахисту, мені потрібно було ще й підтвердження диплома. В університеті, який тоді релокувався, на щастя, змогли надати необхідні документи. Я працювала в Ужгородському центрі соціальних служб на декретній посаді звичайним спеціалістом, але мені подобалося пізнавати місто, бо це було щось нове, відмінне від нашого звичного життя з стародавньою архітектурою, кліматом, менталітетом”, — розповідає Анжела.

Саме цей досвід та розуміння потреб переселенців спонукали її до активних дій. У березні 2015 року разом з іншими ВПО Анжела заснувала громадську організацію “Закарпаття-Донбас”. 

“Закарпаття — бо ми, ті, хто сюди приїхав, розуміємо, що навряд чи колись повернемось додому, і регіон став нашою новою домівкою. А Донбас — бо ми не хочемо загубити свої корені”, — пояснює вона.

 

ВПО висаджували дерева в Ужгороді,
ВПО висаджували дерева в Ужгороді, "аби прирости корінням на новому місці. Фото: Анжела Бабкіна

Аби заявити про себе та привернути до себе увагу, організація почала активно долучатися до місцевих подій.

“На Закарпатті часто влаштовують ярмарки, фестивалі… В нас такого не було. Тож нам було цікаво, ми завжди ставили там свої палатки та намагалися представити нашу організацію. Займалися своєю промоцією та інтеграцією. Місцеві організації нас часто підтримували. Серед свідомих людей хейту ми не зустрічали”, — ділиться керівниця ГО “Закарпаття-Донбас” Анжела Бабкіна.

Головою організації вона стала у 2024 році, коли тодішній очільник Костянтин Блажевич вирушив захищати країну в лавах армії. 

Зображення до посту: “Закарпаття — наша нова домівка, Донбас — наші корені”: як  переселенка з Шахтарська співзаснувала ГО для вихідців зі сходу
Школа інтеграції для ВПО Закарпаття, яку проводила організація. Фото Анжела Бабкіна

Від інтеграції переселенців до захисту їхніх прав: чим займається ГО “Закарпаття-Донбас”

Спершу команда “Закарпаття-Донбас” допомагала переселенцям освоїтися на новому місці, а згодом взялася й за інші їхні проблеми. Одним із ключових питань досі залишається житлове.

“Його так і не вдалося розв’язати, адже над проблемою не працювали на державному рівні. Бо ми, переселенці, як валіза без ручки: і викинути шкода, і тягти не можна. Тому ми взялися робити все можливе на своєму рівні. І таки досягли певного успіху: провели адвокаційну кампанію  в кінці 2021 року, що дозволило  купити  дві так звані соціальні квартири в Ужгороді. Це вдалося втілити завдяки нашій ініціативі та за співфінансування Ужгородської міської ради  та держави. Ми пропонували, а влада міста підтримала ідею купівлі ще кількох квартир. Але почалась повномасштабна війна, і кількість переселенців зросла в рази, а питання житла відійшло на другий план”, — розповідає Анжела Бабкіна.

Одним із наймасштабніших і найуспішніших проєктів організації стала багаторічна кампанія за виборчі права ВПО “Кожен голос впливає”. Анжела була переконана: хто платить податки, той має право голосувати на місцевих виборах.

Завдяки зусиллям “Закарпаття-Донбас” у 2018 році Ужгород став першим містом, у якому міська рада подала звернення до Верховної Ради на підтримку законопроєкту 6240 про виборче право для ВПО та трудових мігрантів. Цей прецедент проклав шлях для зрушень, і у 2020 році, після змін до Виборчого кодексу, всі переселенці отримали право голосу на місцевих виборах.

Ще один напрям роботи ГО для переселенців зі сходу — правові консультації. Особливо актуальні — з питань відновлення документів. У команді є юристи, які можуть допомогти на будь-якому етапі, каже голова організації.

Анжела Бабкіна на форумі
Анжела Бабкіна на форумі "Почути невидимих виборців" у Києві (червень 2018). Фото: Анжела Бабкіна

Закарпаття: новий дім, нові виклики, нові перспективи

Зараз в Ужгороді офіційно зареєстровані близько 28 тисяч ВПО, а по всьому Закарпаттю — близько 150 тисяч. Втім, зазначає співрозмовниця, реальна цифра може бути значно вищою. Це створює серйозне навантаження на інфраструктуру регіону.

“Хоча держава у 2022 році була значно більш готовою до хвилі переселенців, ніж у 2014-му (легше отримати пенсії, відновити документи тощо), проблеми все ще є. Компенсація за зруйноване житло не охоплює майно на окупованих територіях, яке не було знищене, але яким неможливо користуватися з 2014 року. Виплати для ВПО зросли, але процедури стали складнішими через величезну кількість одержувачів тощо. Тож поки ми потрібні, ми будемо допомагати переселенцям та сприяти інтеграції”, — зазначає керівниця ГО “Закарпаття-Донбас”.

На її думку, переселенці зможуть повністю інтегруватися тільки тоді, коли в українців зникне поділ та “ми” та “ви”. “Ми всі хочемо жити під українським стягом”, підсумовує Анжела Бабкіна.

Нагадаємо, раніше ми писали про переселенок з українського Нью-Йорка, які створили мережу для підтримки інших на Полтавщині.


Завантажити ще...