Бахмутянка Дар’я Мілютіна з дитинства мріяла про професію, пов’язану з допомогою людям. На це її надихнув приклад батька і брата, які пішли у військо. Сьогодні Дар’я — пресофіцерка ДСНС у Рівному, де фіксує трагедії війни та підтримує постраждалих від російських атак.
Батько дівчини Олександр Мілютін загинув у 2019 році під час виконання бойового завдання. Тепер донька захисника прагне, щоб у центрі Рівного з’явився його портрет. Він має стати нагадуванням про те, що війна тривала до 2022 року і Батьківщину захищали також мешканці Донеччини.
Коли у Бахмуті у 2014 році було неспокійно, Дар’ю, тоді ще школярку, відправили до Львова, де жили її дальні родичі. Дівчині так сподобалося місто, що вона вирішила: по вищу освіту поїде саме туди. Вже тоді Дар’я мріяла отримати погони — вони здавалися їй запорукою захисту та допомоги. Тим більше коли її батько, а згодом і старший брат Дмитро, добровільно доєдналися до лав ЗСУ, щоб захищати родину та Батьківщину.
“Тож усе зійшлося: у Львові є державний університет безпеки життєдіяльності, де я вирішила навчатися на психолога у кризових ситуаціях. Я отримала саме цю освіту, але на практиці займаюсь трошки іншим. Зараз я працюю у відділі агітаційної та пропагандистської роботи Головного управління ДСНС у місті Рівне — пресофіцеркою”, — розповідає Дар’я Мілютіна.
Але отримана освіта часто стає Дар’ї в пригоді й на теперішній роботі. Дівчина висвітлює роботу колег на місцях аварій, пожеж та “прильотів” під час російських обстрілів. І спілкується з людьми, які постраждали або стали свідками важких подій.
“Після початку повномасштабної війни кількість подій, що травмують психіку людини, збільшилася, тому стрес переживається гостро. Люди потребують підтримки та допомоги тут і зараз, щоб впоратися з ситуацією в цей конкретний момент. Тому мої навички, які я отримала під час навчання, дуже помічні, навіть якщо я приїхала для фіксування та висвітлення події”, — каже Дар’я.
Вона зізнається, що, вирушаючи на виклик, ніколи не знає, чого очікувати: наскільки масштабні руйнування чи втрати, і яку саме допомогу потребують люди в цій ситуації.
“Мені шкода людей, я бачу трагедії та біль, але вже навчилася реагувати більш професійно: намагаюся зосередитись саме на роботі, яку мені треба виконати чітко і швидко”, — говорить бахмутянка.
І хоча Дар’я потрапила до медіа-відділку майже випадково, зараз відчуває себе на своєму місці.
“Коли я прийшла працювати вже в Рівненську область, хотіла потрапити саме на місце психолога, але не було вакансій. Тому я почала працювати у ДСНС трохи в іншому напрямку — вела сторінку в соціальних мережах, писала тексти, — ділиться Дар’я. — Мені це сподобалось, і я зараз працюю в місці, де почуваюсь корисною”.
Торік Дар’я стала обличчям рекламної кампанії рівненської ДСНС, де наголошується, що рятувати людей можуть не тільки чоловіки. Фото дівчини можна побачити на борді з гаслом “Бажання рятувати не має статі”.
“Традиційно жінці приписують певні риси чи вміння. І скоріше це про підтримку домашнього вогнища, ніж про допомогу на пожежі. Але ми вирішили нагадати, що у службі ДСНС працюють багато жінок та дівчат, які виконують важливі функції для порятунку людей”, — пояснює Дар’я.
Батько Дар’ї Олександр Мілютін захищав українські землі у лавах ЗСУ з 2017 року. Був молодшим сержантом, командиром бойової машини. 2 квітня 2019 року його життя обірвалося від мінно-вибухової травми, несумісної з життям. Трагедія сталася під час виконання бойового завдання поблизу Новозванівки на Луганщині. Посмертно Олександра Мілютіна нагородили орденом “За мужність” III ступеня, а за життя він удостоївся відзнаки “Гордість батальйону”.
Більше про Олександра з вуст його дружини та доньки можна дізнатися на волонтерському сайті “Ті, хто тримає небо”.
Поховали чоловіка на міському цвинтарі “Силікатний” у Бахмуті.
Дар’я каже, що востаннє була на могилі батька влітку 2021 року. Той район Бахмута росіяни почали руйнувати першим, тому з весни 2022-го ніхто з родичів чи сусідів не міг сказати, в якому стані поховання. Тож дівчина прагне, щоб у Рівному з’явилося місце, яке нагадувало б про подвиг батька.
“Думаю, питання розв’язувати можна по-різному. Наприклад, мама мені казала, що можна до місцевої влади написати заяву, щоб у центрі, там, де стоять портрети загиблих рівнян, поставили й портрет нашого тата, — каже Дар’я. — Це можна робити у будь-якому місті, куди, до прикладу, виїхала родина. Я думаю, це важливо ще для того, щоб нагадувати: війна йде не три роки! І до 2022 року українці гинули, захищаючи країну від агресора. І правильно, якщо портрети східняків з’являться у різних містах України. Бо про це не варто забувати”.
Портрет батька в центрі Рівного, каже дівчина, стане символічним місцем, де вони з мамою зможуть вшанувати загиблого родича.
Увічнити пам’ять героїв можна й в інші способи, додає Дар’я. Наприклад, родичі загиблих можуть влаштувати пересувну виставку з історіями захисників або створити Книгу пам’яті полеглих земляків.
“Об’єднуватись завжди потрібно, і це можуть бути різні спілки та ініціативи. Але для когось достатньо просто поставити свічку в церкві на пам’ятні дати. Хтось має можливість їздити в Київ до Стіни пам’яті, зустрічатися там з земляками чи побратимами, проводити акції”, — говорить Дар’я Мілютіна.
Раніше ми розповідали, як вшановують пам’ять загиблих на війні з Росією земляків у містах і селах:
Також ми дізналися, як вшановують полеглих жителів Маріуполя та Волновахи.