Донбас — це не лише суворі шахтарі та мужні воїни. Це також поети, які словом вміли та вміють торкнутися до потаємних струн душі. У День закоханих ми зібрали для вас вірші авторів з Донеччини та Луганщини. Рядки з цих поезій допоможуть зізнатися у коханні “по-східному”.
Володимир Сосюра
Я губ твоїх дихання п’ю
Я губ твоїх дихання п’ю,
як промінь сонця — роси ранні,
і у очей твоїх сіянні
я бачу душу всю твою.
В огні зірок — небес намиста —
її я стрів у давні дні.
Вона така блакитна й чиста
і так близька, близька мені!
Як сяйва, повна ти кохання…
Мов сад у росах, солов’ї…
Я всі твої переживання
помножу в серці на мої.
У сонці знов заграють віти,
як співи в серці — щастя днем…
І будем вічно ми горіти
любові золотим огнем.
Василь Стус
“Не любити тебе — не можна…”
Не любити тебе — не можна.
Володіти тобою — жаль.
І хвилина діяння кожна
Випромінює нам печаль.
Бути разом… в однім цілунку.
Злить уста і серця свої.
Тільки хвилі нема порятунку…
Плачуть вночі лишень солов’ї…
Ти в хвилину чуттєвої бурі
Не віддайся мені, дивись,
Бачиш вечора крила похмурі?
То над нами вони зійшлись.
Хай нам кажуть: любити можна
Тільки раз. Того разу й жаль,
І щаслива хвилина кожна
Випромінює нам печаль.
Не ховайся в зволоженім зорі,
Бо розгойдані береги
Поглинаючих трансмагорій
Будуть завжди нам дорогі.
Ні! Знайди і в чуттєвих бурях
Не перейдену нами грань,
Щоб не відати днів похмурих,
Щоб не знати про гнів прощань.
Не любити тебе — не можна,
то й любитись з тобою — жаль,
бо хвилина кохання кожна
випромінює нам печаль.
Іван Світличний
“Ти всім, чим лиш могла, була мені…”
Ти всім, чим лиш могла, була мені:
Була Великоднем і буднем,
Гарантом «будем-перебудем»,
Була росиною на камені
І каменем — твердим корундом.
Була зигзицею і Ладою,
Живицею на рану і владою —
Єдиною на вся і все.
І ким Тобі — не знаю! — бути ще,
Коли круте житейське нутрище
Нас чорториями несе.
Ганна Гайворонська
Ми зустрінемось
Ми зустрінемось з тобою.
Ти відчуєш — як це добре,
як це солодко в обіймах
разом плисти в хвилях щастя.
Ми зустрінемось з тобою.
Ми зустрінемось, побачиш…
як небесні дві хмаринки.
Я і ти — дві половинки
надлюбові неземної…
Ми зустрінемось з тобою.
Ти забудеш всі образи,
все на світі стане дивом.
Ми з тобою будем разом.
Ми з тобою… і щасливі.
Ми зустрінемось з тобою.
Ми зустрінемось з тобою.
Навіть сумніву немає
й попливем у небокраї.
Над твоєю головою
натягну намети раю.
Ми зустрінемось. Я знаю.
А життя іде, мов панна
і самотність кличе в прийми.
Чом так довго, мій коханий,
не зовеш мене в обійми?
Ми зустрінемось з тобою …
Сергій Жадан
Пливи, рибо, пливи…
Пливи, рибо, пливи –
ось твої острови,
ось твоя трава,
ось твоя стернова:
править твій маршрут,
шиє тобі парашут,
пасе тебе в глибині
при своєму стерні.
Коли зелені зірки
падають в гирло ріки,
тоді твоя стернова
промовляє слова:
це ось – мої сни,
це – рибальські човни,
це – ніч, це – течія,
це – смерть, певно, моя.
Життя – це тиша й сміх.
Його стане на всіх.
Його вистачить всім –
всім коханням моїм.
Тому лети, рибо, лети –
я знаю всі мости,
знаю всі маяки,
роблю все навпаки.
Лише твої слова,
лише таємниці й дива,
лише сповідь і піст
в одному з портових міст.
Кохай, рибо, кохай,
хай безнадійно, хай,
хай без жодних надій –
радій, рибо, радій.
Любов варта всього –
варта болю твого,
варта твоїх розлук,
варта відрази й мук,
псячого злого виття,
шаленства та милосердь.
Варта навіть життя.
Не кажучи вже про смерть.
Читайте також: