Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Андрій Вуглевич пробував відкрити свою справу з продажу суші, а потім працював на будівництві виконробом. Після мобілізації він став командиром розвідувального взводу та боронив державу у Вовчанську на Харківщині. Захисник неодноразово рятував життя побратимів та загинув при виконанні завдання.
Про життєвий шлях чоловіка Вільному радіо розповіла його сестра Ірина Ульчак.
Вільне радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Чоловік народився 5 лютого 1998 року у селі Підгородище Львівської області. Після 11 класів у школі навчався у національному університеті “Львівська Політехніка” на факультеті “Будівництво та інженерія довкілля”.
“З другого курсу, під час навчання у “Львівській Політехніці”, почав працювати сушистом. Він крутив суші у різних закладах Львова”, — уточнює Ірина.
У 2020 році Андрій отримав диплом магістра та працював. На строковій службі не був.
“Після закінчення навчання, він відкрив власну справу з продажу суші — разом з хлопцями викупили якусь франшизу. Однак, почався коронавірус, і вони закрили свою справу. Після цього працював на будівництві за фахом — інженером та виконробом”, — ділиться сестра.
Поза роботою Андрій захоплювався історією України, географією та історією козацтва.
“Свого часу, у 10-11 класах — на першому курсі, в нього був оселедець, як у козаків. Потім, звісно, він це закинув, коли почав працювати у франшизі”, — додає співрозмовниця.
Чоловік любив тварин, особливо котів та собак. Однак завести власного кота не встиг, бо до мобілізації жив на орендованій квартирі.
“Він часто приїжджав додому, бо в нас є коти, собаки, і грався з ними. Потім на війні також знаходив собі котів, собак, які спали в нього на руках. Вони його любили, напевно відчували, що він добряк”, — каже Ірина.
Коли почалось повномасштабне вторгнення чоловік продовжував працювати на цивільній роботі до вересня 2023 року.
“Одного разу він, як завжди, пішов вранці на роботу і його забрали до ТЦК. Йому тоді було 25 років, хоча по законах тоді мобілізовували з 27 років. Не отримував повісток раніше, не мав військового фаху”, — холодно говорить Ірина.
Андрію, як людині з вищої освітою, запропонували поїхати на навчання за кордон. З навчань у Великобританії чоловік повернувся 22 грудня 2023 року зі званням молодший лейтенант. Його зарахували командиром розвідувального взводу 82 бригади десантно-штурмових військ ЗСУ.
“Повернувся він у Запоріжжя, але на той час у нього не було свого взводу. Тому він ще 3 місяці був на відновленні разом з бригадою. Коли набрали йому взвод — кинули на Харків, зокрема у Вовчанськ”, — розповідає співрозмовниця.
Захисник встиг побувати на Запоріжжі та з червня 2024 року боронив Харківщину.
“Побратими казали, що він завжди йшов на завдання першим. Одного разу була така ситуація, що вони йшли на завдання і їх побачив дрон. Вони мусили ховатися, але у цей момент до них замінованою дорогою їхала машина з групою підкріплення. Тоді мій брат вийшов на відкриту дорогу та подавав сигнали ліхтариком, щоб вони зупинилися та не їхали далі. Хлопці розказували, що він врятував дуже багато життів ризикуючи собою”, — говорить сестра.
Загинув Андрій через місяць — 3 липня.
“Він в останній вечір, 2 липня, записав мені голосове повідомлення: “сестра не переживай, ми йдемо на 5 днів на завдання”. Ще уточнив, що завдання “лайтове”, нічого складного. Я йому побажала удачі і як з’ясувалось, через декілька годин, його вже не було в живих. Того дня він першим пішов на завдання попри те, що їх побачили дрони. Він сказав побратимам сидіти, а сам пішов у розвідку. Дрон передав його розташування і брата накрили з міномета. Вбили у ніч з 2 на 3 липня”, — сумує Ірина.
Близьким повернули тіло через 5 днів.
“5 липня нам принесли повістку, що він безвісти зниклий. Ми писали побратимам і вони казали, що “Людоїд” (позивний Андрія, — ред.) на завданні. Дзвонили в усі гарячі лінії, знайомим та командиру. Потім нам пощастило — вдалося з’ясувати від суміжного підрозділу на Вовчанську, що він дійсно загинув. Але послати когось за тілом не могли через обстріли, він лежав поряд з агрегатним заводом. Я потім зв’язалась з начальником цивільно-військової справи і тільки тоді вже вислали групу. 8 липня мені подзвонив начальник, що тіло забрали”, — згадує співрозмовниця.
Поховали бійця 13 липня у рідному селі Підгородище. Захиснику було 26 років.
“Зі слів побратимів, Андрій був майстерним і мужнім воїном, користувався повагою та авторитетом. Командир завжди супроводжував своїх солдатів на завданнях, підтримував їхній бойовий дух, відважно йшов першим на поле бою, перевіряючи небезпечні зони”, — переказує сестра.
У Андрія залишились мати з батьком, кохана дівчина, сестра та похресник.
“Я його пам’ятаю хоробрим та мужнім. Він був дуже високим, статним, але дуже добрим. Я завжди казала, що він був добрий та великий ведмедик. Був дуже веселим та душею компанії. Вмів розрядити обстановку”, — говорить Ірина Ульчак.
Світла пам’ять.