Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Андрія Іщенка з Коханівки, що на Хмельниччині. Чоловік понад вісім років працював за кордоном, а через повномасштабне вторгнення росіян повернувся, щоб захищати Україну. Допомагав цивільним, підтримував побратимів і тварин.
Про Андрія Іщенка Вільному Радіо розповіла його двоюрідна сестра Катерина.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про дорогу вам людину. Це безкоштовно.
Андрій Іщенко народився 24 серпня 1991 року в селі Коханівка на Хмельниччині. Дитинство і юність провів у Шепетівці.
“Був добрим, щирим і дуже непосидючим хлопчаком: вічно щось вигадував, бігав та сміявся”, — розповідає його двоюрідна сестра Катерина.
Особливо тепло Андрій ставився до Коханівки, де мешкала його рідня. Це місце він вважав своїм особистим раєм: тиша, ставок, риболовля, затишок рідної хати й запах землі були для нього справжньою розрадою.
У Шепетівці Андрій навчався у другій школі. Ще змалку виділявся серйозністю і працелюбністю. Уже в 13 років почав допомагати батькові на роботі й поступово освоював професію зварювальника.
Після закінчення школи вступив до професійно-технічного училища, де здобув спеціальність зварювальника. Одразу після навчання пішов служити до МВС на Донеччині.
Повернувшись до цивільного життя, Андрій влаштувався на роботу на залізниці, а згодом виїхав за кордон, де прожив понад вісім років.
У вільний час брався за зварювання. А як тільки зʼявлялась можливість, їхав у рідну Коханівку: відпочити, порибалити й побути на природі.
“Він дуже любив свою родину, тому кожну вільну хвилину намагався проводити з близькими”, — згадує сестра Катерина.
З початком повномасштабного вторгнення Андрій не міг стояти осторонь. Спершу допомагав людям, які тікали від війни, а згодом вирішив повернутися додому й стати на захист України. Уже 1 березня 2024 року він був у Шепетівці.
Приїхавши, Андрій звернувся до військкомату, який направив його на підготовку у місто Дубно. Службу він проходив у складі 47-ї окремої бригади. Спочатку виконував завдання в Одесі, де займався виявленням диверсійно-розвідувальних груп. Пізніше приєднався до 23-ї механізованої бригади і брав участь у бойових діях під Бахмутом, а також на Херсонщині та Миколаївщині. На фронті отримав позивний “Чегевара”.
“Він ніколи не скаржився на своє життя під час війни. Але постійно говорив про інших: про цивільних, побратимів, тварин. Майже у кожному надісланому відео були коти й собаки. Він завжди піклувався про них, через волонтерів знаходив корм та прилаштовував у безпечні міста”, — розповідає двоюрідна сестра Катерина.
А ще військовий допомагав місцевим мешканцям: діставав будматеріали, ремонтував зруйновані будинки, допомагав по господарству та грався з дітьми.
“На день народження побратими подарували йому особливого друга — вівчарку на ім’я Ганс. Це був не просто пес, а бойовий побратим, частинка тилу й тепла посеред фронтових буднів”, — додає Катерина.
23 липня 2024 року, на Миколаївщині, поблизу лінії фронту, Андрій одружився.
“Він мріяв про велику родину з Надією. Хотів цього року зібрати всю сім’ю на весілля. Часто говорив і про великий сад з багатьма деревами. Але найбільше мріяв, щоб в Україні настав мир”, — пригадує сестра.
Та не судилося. 6 листопада 2024 року чоловік зник на Донеччині. Довгий час рідні не мали жодної звістки від нього.
Разом із собакою Гансом, якого волонтери передали родині, вони ходили на акції за повернення зниклих безвісти.
У лютому 2025 року в Україну повернули тіло військового, але збіг ДНК змогли підтвердити лише в травні.
Вдома на Андрія чекали батьки, молодший брат, дружина та велика родина.
Більшість побратимів захисника досі вважаються зниклими безвісти, деякі — загинули. Але їхні рідні з теплом згадують Андрія.
“Дорогий Андрію, ми так надіялися і вірили, що ти живий. Мені випала честь знати тебе, справжній Воїне Світла “Чегеваре”. Ти — приклад турботи про людей, побратимів, дітей, тварин. Твої останні слова не йдуть із голови: “Пообіцяйте, що ви втримаєте Україну”, — пише волонтерка Руслана Ребекевша-Дем’яненко.
Рідні захисника просять посмертно надати військовому звання Героя України. Щоб їх підтримати, підпишіть петицію за посиланням.
Світла пам’ять.