Жінки на війні — це не лише волонтерки чи медсестри. За параметрами НАТО, серед бойового складу української армії, який готовий піти в самісіньке пекло зі зброєю в руках, майже 12% складають саме жінки. Вільне радіо зібрало п’ять історій жінок, які на рівні з чоловіками боронять українські кордони.
Воювати готові, та для них немає спеціальних умов — таке формулювання про жіночу службу в лавах ЗСУ зустрічалось і до 24 лютого, і через пів року після повномасштабного вторгнення. Водночас українські жінки, які захищають рідну землю від окупантів, впевнено ламають стереотипи про українську армію. За даними заступниці міністра оборони України Ганни Маляр, загалом у ЗСУ служать понад 50 тисяч жінок, з них воюють понад 38 тисяч жінок. 7 тисяч з них пішли в армію після початку повномасштабної війни. З такими цифрами Україна має один з найвищих показників за кількістю жінок у Збройних силах серед країн-членів НАТО.
І поки в Міноборони “взяли прямий курс”, щоб зробити службу жінок в армії якомога комфортнішою, самі жінки вже восьмий рік поспіль доводять, що готові бути й танкістками, й артилеристками, і навіть обіймати високі посади. Так, наприкінці червня цього року Володимир Зеленський дав звання генерал-майора Тетяні Остащенко. За рік до цього вона отримала посаду командувачки медичних сил ЗСУ і стала першою жінкою в Україні, яка так високо зійшла військовими кар’єрними сходами.
Тетяні Остащенко — 48 років, вона має медичну освіту, (у 1996 році закінчила фармацевтичний факультет Львівського державного медичного інституту, а в 1998 році — Українську військово-медичну академію), та окрім цього проходила підготовку на низці курсів армій держав-членів НАТО. У Кранфільдському університеті (Велика Британія) закінчила курси реформування сектору оборони та безпеки, а також стратегічного лідерства для керівного складу.
З балетних пуантів — у військові берці
Епітетів та синонімів до слова “балерина” наша уява знайде чимало, та уявити тендітну дівчину зі зброєю в руках зможе не кожен, доки не дізнається про Лесю Воротнюк — балерину Національної опери України. У 2019 році на фронті загинув її чоловік, тож Леся вирішила продовжити його справу в разі широкомасштабного вторгнення Росії. В інтерв’ю британському виданню балерина розповіла, що вміє добре стріляти, оскільки це її хобі. Це теж вплинуло на її рішення стати військовою.
Спочатку 30-річна Леся чергувала на блокпостах та вивозила мирних жителів, пізніше записалася на військову службу й потрапила до військового резерву. Сьогодні ж, нарівні з заняттями біля балетного станка, Леся вправляється у стрільбі, адже її можуть забрати на фронт.
Командирка жіночого взводу
Військовий шлях професійної військової Юлії Микитенко почався з кохання. У 2015-му дівчина, тоді ще студентка Києво-Могилянської академії, познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком. Він був мобілізований та служив у розвідувальному батальйоні. Після завершення вишу пара вирішила разом підписати контракти. І у 2016, за місяць після захисту Юліного диплому, пара пішла у військкомат. На той момент єдине, що змогли запропонувати дівчині у військовій частині — посаду кухарки. Тож разом із чоловіком вона поїхала в Бахмут, де базувалася 54-та окрема механізована бригада. Там дівчині запропонували спершу вести документацію, а потім опікуватися бухгалтерією.
Перший рік роботи Юлії в ЗСУ був не бойовий. Та навесні 2017-го вона пройшла тримісячні офіцерські курси, а потім — навчання на командира мотопіхотного взводу. Після повернення Юлію призначили на посаду командира мотопіхотного взводу однієї з мотопіхотних рот. А згодом — і на посаду командира окремого розвідувального взводу.
“Якщо чесно — це дуже важко. Більшість тих, хто служив у батальйоні, знали мене як бухгалтера і діловода. І коли я була діловодом-бухгалтером, “розумною дівчинкою”, то все було чудово. Але як тільки я почала претендувати на щось більше, за межами “жіночої компетенції” — одразу пішов негатив”, — розповіла Юлія виданню “Наш Київ”.
Проте згодом Микитенко змогла довести, що жінки можуть воювати нарівні з чоловіками. Мала дві ротації, разом з побратимами виходила на бойові завдання. Аби вдосконалювати навички, Юлія щодня тренується на полігоні. Дівчина не скаржиться та зізнається, що краще померти, ніж потрапити в полон.
На війні Юля втратила свого коханого та батька, після цього пішла з бригади й кілька років була командиркою-наставницею для ліцеїсток у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна. Планувала завершити кар’єру військової, та 24 лютого знову взяла зброю до рук. Зараз тримає оборону на Донецькому напрямку, розповідає, що в порівнянні з минулими роками воювати стало важче, проте наново завойовувати авторитет не довелося.
“Війну не фотографую, бо фото – це мистецтво”
Фотоапарат на автомат ще у 2014-му проміняла Анна Сенік, відома українським та світовим поціновувачам мистецтва як фотографиня із псевдонімом Ładna Kobieta. Вісім років тому Анна очолювала пресслужбу “Азову”, а в мирному житті робила фото у стилі етно. Багато її світлин присвячені традиційному українському одягові. А от війну не фотографує: в інтерв’ю виданню Zmina розповіла, що фото війни не робить, бо світлини асоціюються у неї з красою.
“Завжди була така думка, що якщо буде загроза на всій території України, будуть активні бойові дії, то просто знову піду добровольцем. Це не було спонтанне і ситуативне рішення, я про це завжди знала. Тому коли 24-го зранку прокинулася від обстрілів, то вже в обід я була у військкоматі”, — розповідає Анна.
Зі спільного ньюзруму — на фронт
Журналістка Анастасія Блищик відправилася на фронт, аби помститися за свого нареченого — воєнкора та військового Олександра Махова. Історія їхнього кохання почалася на День Незалежності у 2020 році. Тоді під час Ходи ветеранів Олександр поцілував Анастасію в прямому ефірі під час журналістського включення, сказавши, що давно хотів це зробити. З того моменту пара почала зустрічатися. Вони багато подорожували та уявляли щасливе майбутнє разом.
На відміну від свого нареченого Олександра, який служив в АТО та постійно знімав війну для новин, Анастасія не була на зйомках на передовій, проте війни не злякалася.
На початку вересня на своїй сторінці в соцмережі Анастасія написала, що вже місяць як служить у лавах ЗСУ та воює на Харківському напрямку. До слова, саме під Ізюмом загинув її коханий, тож місце дислокації Блищик обрала не випадково.
***
Нагадаємо, нещодавно у Генштабі ЗСУ повідомили, що жінок братимуть на військовий облік виключно добровільно.
Читайте також: