Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Олександр Снігур з 2014 року став на захист держави як оборонець Донецького аеропорту. Відкрите вторгнення Росії чоловік зустрів напоготові йти у військкомат. Захисник загинув під мінометним вогнем росіян на Лиманському напрямку.
Про життєвий шлях Олександра Снігура Вільному радіо розповіла староста його села та подруга Ольга Воробйова.
Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Олександр народився 20 травня 1977 року у селі Білоусівка Миколаївської області. Після здобуття шкільної освіти юнак відслужив строкову службу та почав працювати на будівельних роботах.
“Він їздив за наймом та працював будівельником. Останнє місце було, де вони працювали, це “Велике будівництво”. Зокрема у краях Чорноморки та Коблевого бази відпочинку ремонтували. Також ремонти будинків та квартир робив”, — розповідає Ольга Воробйова.
Коли почалась війна з Росією, чоловіка мобілізували. Це сталося 7 серпня 2014 року.
“Він служив у 79-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Він був в Донецькому аеропорту: три рази їздив туди та евакуйовував хлопців. На службі він пробув тоді рік, до вересня 2015 року, та повернувся додому”, — говорить співрозмовниця.
“24-го [лютого 2022 року], коли почалась [відкрита] війна, мені зателефонували з військкомату та сказали всіх обдзвонювати та збирати. Я взяла карточки за списком, які лежали у мене, та по черзі почала всіх обдзвонювати: той “не піду”, той теж. Коли дійшла черга до нього, то він каже: “Ми вже чекаємо”. Він з товаришами вже були зібрані та готові”, — згадує староста села.
Вона додає: Олександр рвався боронити рідну землю від росіян.
“Поїхали з села дев’ять чоловіків. Спочатку 30 кілометрів до районного центру. Там їх записали, але розпустили. Вони мали тоді їхати в Херсон, але його зайняли (захопили окупанти, — ред.). Тоді їм сказали: “Їдьте додому та будьте на зв’язку”, — переказує Ольга Воробйова.
Однак вдома доброволець не встиг побути й доби.
“На другий день прям зранку мені знову телефонують та кажуть: “Снігура, його товариша та третього хлопчину вивозьте на трасу на Миколаїв, ми будемо їхати та заберемо їх”. Вже тоді мені інтуїція підказувала, що треба їм залишатися вдома”, — ділиться староста села.
26 лютого Олександр Снігур офіційно вступив до лав ЗСУ та продовжив служити у 79-й окремій десантно-штурмовій бригаді на посаді водія-зв’язківця.
“Так склалось, що їм втрьох довелось йти 15 кілометрів пішки у Миколаїв. Вони прийшли у частину, яка боронила Миколаїв. Ночували вони у казармі. Сашко каже хлопцям: “Ми встаємо о 6 ранку та не встигаємо ні кави попити, ні поголитись, а давайте встанемо раніше!”. Зробили вони кави, вийшли з казарми надвір та палять. І у цей момент прилітає ракета саме по цій казармі і просто переламує її навпіл. Там дуже багато загинуло тоді, і хлопці мали бути там, але він врятував себе і ще трьох людей. Вони дружньо разом тримались завжди”, — переповідає Ольга Воробйова.
Так військовий боронив Миколаїв до 25 березня 2022 року. Під час служби Олександр завжди підтримував зв’язок з близькими та старостою.
Пізніше військового з побратимами перекинули на Лиманський напрямок у Донецькій області.
“Він мені пообіцяв писати у вайбері щодня. По-різному бувало, то у 3-й, то у 4-й ночі пише: “Good morning”, — згадує Ольга.
“8 травня його вже не було на зв’язку, потім 9 травня немає. Я йому писала: “Саня, ти де?”. 11 числа мені подзвонили з військкомату та сказали, що він загинув. Був мінометний обстріл, і вони якраз тільки прийшли на позицію. Він встиг викинути хлопців з бліндажа, а сам не встиг вибігти. Потім посмертно Олександра нагородили орденом “За мужність” III ступеня за особисту мужність у захисті України”, — говорить подруга військового.
Трагедія сталася 9 травня 2022 року. За 11 днів чоловікові мало виповнитись 45 років. Його поховали 16 травня у рідному селі.
“Син в нього є вже дорослий, вони дуже близькі були. Хоч він розійшовся з дружиною, але вони дуже близько спілкувались. Зараз син за кордон поїхав. Олександр був дуже доброю людиною. Поганого ніхто нічого не сказав би. Знаєте, як його можна описати: класний пацан”, — згадує захисника співрозмовниця.
З часом жінка з односельцями зібрала гроші на пам’ятний стенд з інформацією про Олександра.
“Село наше маленьке — 600-700 людей. Ми організували збір, ярмарки були, діти, школа, всі підключилися. Зібрали кошти та зробили такий пам’ятний банер. А ще буквально ось 1 березня ми перейменували одну центральну вулицю села на честь Олександра Снігура”, — ділиться Ольга Воробйова.
У військового крім сина залишились колишня дружина, брат і батько.
Близькі Олександра Снігура прагнуть, аби йому надали звання “Герой України”. Для цього вони створили петицію. Підписати її можна за посиланням.
Світла пам’ять.