Підтримайте Вільне Радіо
Тетяна Красько та її команда зі “Студії громадських жіночих ініціатив” втратили дім, але не втратили мету. Після евакуації з Нью-Йорка на Донеччині вони почали нове життя в Миргороді, де створили мережу підтримки для переселенок.
Про те, як жінки допомагають одна одній знаходити сенс у найтяжчі часи, засновниця організації розповіла журналістам Вільного Радіо.
У 2019 році у Нью-Йорку на Донеччині майже не було громадських ініціатив — лише ветеранські чи чорнобильські спілки, що залишилися ще з радянських часів. Але ситуація почала потроху змінюватися, коли громада долучилася до співпраці з Програмою розвитку ООН.
Для місцевих почали влаштовувати навчальні візити й поїздки для обміну досвідом з громадським сектором інших регіонів. Серед учасниць була Тетяна Красько, яка на той момент працювала в місцевому самоврядуванні.
“У таких маленьких населених пунктах, як наш Нью-Йорк, узагалі не було нічого, крім старих організацій. А співпраця з ПРООН розплющила очі”, — говорить Тетяна.
Саме жінки — виховательки, медикині, педагогині — стали рушійною силою громади. З часом вони об’єдналися в “Студію громадських жіночих ініціатив”, аби розв’язувати гуманітарні та безпекові питання в селищі.
Згодом команда зосередилася на темі прав жінок і гендерної рівності — не лише в законах, а й у щоденних можливостях.
“Ми потрапили в навчальну програму, яку впроваджувала харківська ГО “Центр гендерної культури” й почали розуміти, що таке фемінізм. Прийшло усвідомлення, чому жінкам важливо мати голос”, — пригадує Тетяна.
Поступово народжувались і перші проєкти. Один із них — “Жінки українського Нью-Йорка”. На фото і в текстах розповідали про місцевих жінок: волонтерок, педагогинь, медпрацівниць і підприємиць.
“Ми показали, що жінки навіть на лінії фронту залишаються сильними, відповідальними й дієвими. Вони не тільки виживали, а ще й розвивали громаду”, — зазначає голова організації.
Також у селищі створювали безпечні простори — як-от “Великий будинок поколінь” для старших мешканців.
Замислювались і над історичними проєктами. Серед амбітних ідей було створення історико-культурного центру “Український Нью-Йорк”.
“Це була стара будівля, якій понад сто років. Ми шукали фінансування разом з місцевою владою, збирали історії про наше селище, я навіть проводила екскурсії”, — ділиться Тетяна Красько.
У перші дні повномасштабної війни команда організації допомагала з облаштуванням укриттів, роздавала подушки, ковдри, продукти. Та загроза зростала, і довелося евакуюватися.
Родина Тетяни оселилася в Миргороді на Полтавщині. Спершу здавалося, що це тимчасово, але вже три роки вони залишаються там.
“У перший місяць ми взагалі не виходили з дому. Повна апатія. Але з травня 2022 року вирішили діяти. Дізналися, що поруч є компактне поселення наших людей — і поїхали туди”, — каже Тетяна.
Саме там і почалося нове життя організації. Зустріли жінок із Нью-Йорка, які не були членкинями ГО, але були з нею знайомі. Разом почали відновлювати роботу.
Однією з перших ініціатив команди на новому місці став проєкт “ВПО, як ресурс розвитку громади” при партнерстві ІСАР Єднання та за фінансування ПРООН
“Це була психоемоційна підтримка, інтеграція, створення умов для спільної взаємодії”, — розповідає Тетяна.
Команда тоді налічувала кілька жінок, які також виїхали з Донеччини. Згодом у ГО стало 12 активісток.
Не забували в організації й про свою первісну мету — допомогу жінкам. Щоб підтримати переселенок у Полтавській області, команда запустила навчання з основ підприємництва у межах проєкту “Час діяти” за підтримки ООН Жінки в Україні. Програма допомагала учасницям освоїти навички ведення власної справи. Деякі після цього відкрили невеликий бізнес, який ведуть і досі.
“Ми їх відвідували, дивилися, як ідуть справи. Поки їхні бізнеси не стали масштабними, але цього й не було в планах. Головне — вони почали заробляти, змогли якось облаштувати життя на новому місці”, — говорить активістка.
З-поміж учасниць три почали самостійно писати грантові заявки. Дві з них отримували фінансування кілька разів. Згодом дві жінки долучились до організації, а ще дві очолили ради ВПО у своїх громадах.
Ще одна ініціатива для жінок, яку започаткувала команда, — групи самодопомоги для переселенок і родичок загиблих, які працювали у Миргороді у 2024–2025 роках. Проєкт реалізували за підтримки Благодійного фонду “Український Жіночий Фонд”.
“У цих групах самодопомоги вони через розповіді, через те, що ділилися спільним болем (а у кожної свій біль), дуже згуртувалися між собою”, — каже Тетяна.
Для багатьох жінок ці зустрічі стали місцем, де вони могли відкрито говорити про свій досвід без осуду. Тут і плакали, і сміялися, ділилися як болем, так і приємними спогадами, розповідає співрозмовниця.
“Це не про повернення до старого життя. Це про те, як заново вчитись жити. І ми разом з ними теж вчились. Бо всі щось втратили”, — ділиться Тетяна.
Група самодопомоги стала основою для створення об’єднання “Калина”. Його учасниці зустрічалися, аби переосмислювати свої емоції через творчість: малювання, рукоділля, ліплення. А після поїздки до Львова та знайомства з ветеранською організацією вирішили створити її офіційний підрозділ у Миргороді. З січня 2024 року жінки шиють адаптивну білизну для поранених захисників.
“Вони не просто шиють. Це для них і підтримка, і спосіб бути корисними. Вони самі кажуть, що, хоч це не забирає біль, з’явилося відчуття сили. Що можуть щось робити — не лише для себе, а й для інших”, — розповідає Тетяна Красько.
Сьогодні команда продовжує роботу попри виснаження:
“Чесно кажу: зараз повне вигорання. Але все одно рухаємося”, — говорить голова організації.
Фокус — на підтримці родин загиблих, роботі з молоддю й розвитку спроможності жінок, зокрема економічної. Команда планує розвивати адвокаційну діяльність, щоби голоси жінок — переселенок, ветеранок, матерів полеглих — звучали в громадах голосніше.
“Ми маємо досвід і хочемо передати його тим, хто тільки починає. Бо жінки — це сила. А разом ми ще більша сила”, — підсумовує голова ГО “Студія громадських жіночих ініціатив”.
Раніше ми розповідали про громадську організацію “Смарта”, яка допомагає жінкам Донеччини, а після початку повномасштабної війни сфокусувалась на підтримці переселенців, гуманітарній допомозі та відновленні регіону.