Офіційно Державним прапором України є двокольорове полотно, де верхня смуга забарвлена в синій колір, а нижня — у жовтий. Проте з року в рік частина українців стверджує, що такий порядок смуг є неправильним і прапор потрібно перевернути. Ми ознайомилися з аргументами прихильників такої ідеї й поговорили з істориком про те, чи є в ній сенс.
28 січня 1992 року Верховна Рада ухвалила постанову “Про Державний прапор України”. Згідно з документом, ним є “прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої — синього кольору, нижньої — жовтого кольору”.
Деякі українці вважають такий порядок неправильним і навіть створюють офіційні звернення про зміну Державного прапора на жовто-синій або жовто-блакитний. Журналістам Вільного радіо вдалося знайти щонайменше одинадцять електронних петицій із подібними пропозиціями за останнє десятиліття. Найбільше їх створювали й підтримували в 2023 році — тоді в сумі вони набрали рекордні 797 голосів.
Найпопулярнішим аргументом на користь перевернутого прапора серед авторів петицій є те, що синьо-жовтий стяг — нібито символ занепаду. Такий порядок кольорів буцімто означає перевагу матеріального над духовним, що і спричиняє біди в країні. Прихильники ідеї підкріплюють свою думку згадкою, що китайська художниця Мао-Мао в 1992 році порадила тодішньому Президенту Леоніду Кравчуку змінити розміщення кольорів на прапорі. Згідно з китайською Книгою змін, вони начебто утворюють гексаграму “Пі”, яка неминуче призведе до трагічних наслідків.
Також прихильники ідеї обґрунтовують її тим, що український прапор не відповідає центрально-європейській вексилологічній (наука, що досліджує прапори, — ред.) традиції. За їхніми словами, вона вимагає, щоб верхня смуга прапора збігалася з кольором гербової фігури, тобто тризуба.
Крім цього, досить популярною є версія, що перший офіційний прапор, затверджений Михайлом Грушевським, був жовто-блакитним, а змінив його на синьо-жовтий “російський монархіст” Павло Скоропадський.
Утвердження синього й жовтого як українських національних кольорів відбулося на Галичині під час революції 1848 року, яку назвали Весною народів. Тоді до Головної Руської Ради, що фактично представляла всіх українців у регіоні, надійшов лист зі Станіславова (сучасного Івано-Франківська, — ред.). Автори просили повідомити, “який є руський знак”, бо теж хотіли створити Руську Раду й узяти український символ за національний ідентифікатор.
“Українці створили спеціальну комісію з трьох людей, яка мала підготувати висновки й віддати їх до розгляду на наступне засідання. Вони вирішили взяти за основу символіку ще Руського Королівства (в нас є така кабінетна назва Галицько-Волинського князівства), — золотого лева, який спинається на скелі в синьому полі, і повідомити Станіславову, що руські краски є синя і жовта”, — розповідає Вільному радіо доктор історичних наук і голова Українського геральдичного товариства Андрій Гречило.
Оскільки прапори з вишитим левом були достатньо дорогими, люди почали використовувати простіші — з двох кольорових смуг. Тоді їх розміщували в різному порядку, але частіше згори був синій колір.
На Підросійській Україні в громадській сфері ці кольори почали активно використовувати після революції 1905 року. Фіксували, що під час відкриття пам’ятника Котляревському в Полтаві діячі використовували синьо-жовті стрічки. У 1917 році ці кольори почали вживати як у самій Україні, так і на території інших міст колишньої Російської імперії, де було багато українських переселенців і військовополонених.
Остаточно крапку щодо кольорів прапора поставили в 1918 році, коли Українська Центральна Рада ухвалила закон про Український флот.
“Він фіксував, що торговельний флот має блакитно-жовтий прапор, тобто блакитний згори й жовтий знизу, а військовий має ще додатково у верхньому крижі на синьому полотнищі зображення знаку київського князя Володимира, тобто тризуб. Такий порядок усталився і потім не мінявся. Після того, як німці розігнали Центральну Раду й передали владу гетьману Скоропадському, він нічого не перевертав”, — наголошує Андрій Гречило.
Єдина дискусія щодо прапора в київській пресі тих років стосувалася відтінків кольорів. Один з авторів у 1917 році писав, що верхня блакитна смуга прапора, що висів на Київській думі в центрі міста, під час літа вигоріла. Він зробив висновок, що треба використовувати темніший відтінок, такий самий, як на Галичині й Буковині.
“Пізніше в деяких актах вже фіксується не блакитний, а синій колір. Так само в 1939 році, коли була проголошена Карпатська Україна, у її законі про державність зафіксували прапор синьо-жовтий, причому вже навіть чітко прописали, що верхня смуга синя, а нижня смуга жовта, щоб не було жодних сумнівів”, — розповідає історик.
Андрій Гречило стверджує, що дискредитація синьо-жовтого прапора, а разом із ним і герба, почалася відразу після його затвердження в 1918 році.
“Десь на початку 1920-х років писали різні дурниці, що, скажімо, тризуб — це символ сатани, а синій і жовтий [кольори] були принесені з Австрії (з якою Україна мала напружені стосунки, — ред.). У білоемігрантській пресі це все так само перебріхували, аби дискредитувати ту символіку”, — зауважує фахівець.
Ускладнило ситуацію й те, що на початку XX століття Україна не змогла зберегти державність. У міжвоєнний період ці дискусії перейшли в політичну площину й потрапили до Організації українських націоналістів.
“Після розколу бандерівське крило [Організації українських націоналістів], яке було більш києвоцентричним, проводило консультації з колишньою УНРівською еміграцією. Вони обстоювали, що прапор має мати верхню смугу синю, а нижню жовту. Мельниківці ж (члени фракції ОУН, які підтримували помірковані погляди полковника армії УНР, політичного діяча Андрія Мельника, — ред.) залишилися з тим, що все-таки верхня жовта, нижня синя, за принципом, як вони казали, геральдичним”, — розповідає історик.
Насправді ж звичай робити верхню смугу прапора в кольорі гербової фігури не відповідає загальній геральдиці, а є німецькою традицією.
“Фактично всі німецькі населені пункти мали якусь символіку, мали герби, але виготовити такі прапори було дорого. Тому в австрійській монархії й на німецьких всіх територіях поширилася практика використання смугастих прапорів, тобто з двох кольорових смуг чи з трьох. І, власне, у кінці XIX століття німецькі геральдисти, щоб була якась логіка, вирішили, що на верхню смугу йде символ основної фігури, її колір, а на нижню — колір геральдичного поля. До цього принципу також апелювали поляки, коли затверджували свій прапор”, — пояснює Андрій Гречило.
У наш час дискусії щодо кольорів стяга є частиною російського ІПСО, вважає історик. Особливого поширення вони набули, коли в 2008 році вийшов фільм “У пошуках Істини — Таємний код Прапора України”, у якому зібрали основні містифікації щодо Державного прапора, зокрема й ту, що стосується китайських духовних практик.
Нагадаємо, окремі стяги, які супроводжували українців під час визначальних історичних подій, уже стали музейними експонатами. Їх зібрали на виставці “Прапори Незалежності” в Національному музеї історії України, а журналісти Вільного радіо зробили їхню фотодобірку.