“Ніхто не зрозуміє жінок, які втратили, краще, ніж ті, хто переживає те саме”, — каже співзасновниця проєкту “Коханий, я живу!” Ярина Геращенко. У 2023 році разом із матір’ю-психологинею активістка створила ініціативу з підтримки жінок загиблих військових, а менш ніж за рік програма допомогла їй впоратися з власною втратою.
Як працює проєкт і хто може до нього долучитися, Ярина Геращенко розповіла журналістам Вільного Радіо.
Ідея створити проєкт, який підтримував би жінок загиблих військових, час від часу виникала в запорізької активістки Ярини Геращенко і її матері, психологині Вікторії Геращенко, ще на початку війни. З 2015 року Ярина допомагала війську як доброволиця, а її мати працювала із захисниками й членами їхніх родин за фахом.
Однак втілили ідею жінки вже після відкритого вторгнення. У жовтні 2022 року на фронті загинув друг родини Ілля Волошин, а навесні його дружина Альона Прокопенко звернулася до Ярини по допомогу.
“Вона мені написала: «Ярино, нам потрібно зустрітися. Хочу поговорити з тобою з приводу допомоги таким, як я». У цей же вечір я лягла спати, і мені в голову прийшла назва «Коханий, я живу!». Подумала, що це назва для нашого майбутнього проєкту, що буде показувати силу кожної жінки, яка проживає втрату, і те, що ми пам’ятаємо про наших коханих. Під час зустрічі я розповіла про неї Альоні, тоді вона замовкла на мить і сказала: «Так, це воно, це точно воно»”, — розповідає Ярина.
Спочатку жінки думали зробити для коханих загиблих військових спеціальну фотосесію. Ярина мала відповідати за організацію, а Альона як професійна візажистка — за макіяж. Коли ж до заходу вирішили долучити Вікторію, психологиня відповіла: якщо вони дійсно хочуть допомогти, однієї зустрічі буде недостатньо. Тоді Ярина з матір’ю вирішили робити комплексний проєкт, а Альона стала учасницею першого набору.
Власний план роботи з учасницями проєкту “Коханий, я живу!” Вікторія Геращенко розробила на основі восьмикрокової програми з роботи з втратою. У межах ініціативи протягом восьми тижнів жінки загиблих військових відвідують запропоновані заходи в Запоріжжі. Їх проводять раз на тиждень у невеликих групах до восьми людей.
“Ми більше не беремо, тому що кожна жінка має виговоритись. Ми знаємо, що класичні групи підтримки зазвичай роблять для 12-15 людей і дають їм півтори години на зустріч. Тоді багато хто просто не встигає сказати про те, що дійсно болить. У нас багато підопічних, які на це нарікали, але в нас вони почувають себе комфортно, бо можуть вільно говорити”, — коментує Ярина.
Кожна зустріч на проєкті складається із двох частин. Спочатку Вікторія проводить конфіденційні розмови з учасницями. Особливість цієї частини полягає в тому, що її не обмежують у часі. Якщо жінки відчувають таку потребу, говорити про свій біль вони можуть протягом кількох годин. Завершується ж зустріч практиками, які мають нормалізувати стан учасниць.
“На першій частині вони піднімають питання, яке потрібно обговорити про свого чоловіка, про своє горе. І друга частина зустрічі — це таке закріплення, активність, яка допомагає посилити те, що було проговорено. Тобто на першій частині ми умовно розкриваємо рану, а на другій — закриваємо, і наші дівчата всі йдуть додому в нормальному стані”, — пояснює вибір структури Ярина.
Друга частина зустрічі часто направлена на відновлення фізичного здоров’я учасниць, яке також погіршується під час переживання втрати. Це можуть бути різні види йоги, цвяхостояння і навіть тайський бокс — його, до речі, веде учасниця одного з минулих наборів.
Крім того, під час однієї із зустрічей жінкам пропонують писати листи до своїх коханих, робити з них човники й пускати по воді або спалювати. Цей вид роботи, каже Ярина, вони часто називають переломним.
“Родзинка нашого проєкту в тому, що ми завжди йдемо за підопічними. Тобто ми ніколи насправді достеменно не знаємо, що буде на тій чи іншій зустрічі. Ми можемо тільки планувати”, — розповідає співзасновниця.
Ми віримо, що разом зможемо більше, тож кличемо вас долучитися до команди однодумців.
Підтримка нашої спільноти — це не просто фінансова допомога для медіа. Це інвестиція в майбутнє Донеччини та інструмент досягнення спільної мети.
Якщо ви поділяєте наші цінності та прагнете змін на краще — приєднуйтесь до нас!
Коли робота у проєкті завершується, його учасницям пропонують долучитися до фотопроєктів “Коханий, я живу: Відновлення” і “Пам’ять про Тебе…”. Їх проводять, аби допомогти жінкам вивільнити пригнічені емоції, а ще — для того, щоб розвинути культуру пам’яті. Для цього учасниці також діляться своїми історіями у відеопроєкті “Щоденники пам’яті” і долучаються до облаштування меморіалів у місті.
“У межах проекту ми відкрили меморіальний простір «Прапорець пам’яті», схожий на той, що в Києві. Тепер і в Запоріжжі є такий завдяки нашому проєкту. Також ми висадили 30 горобин з іменними табличками з QR-кодами на честь наших коханих і створили Алею Спогадів у сквері імені Дениса Тарасова, який названий на честь загиблого чоловіка учасниці нашого проєкту”, — розповідає Ярина.
Навіть після проведення фото- і відеопроєктів спілкування з учасницями наборів триває. За потреби жінки можуть звертатися до засновниць проєкту в будь-який момент. Крім того, вони мають змогу долучатися до заходів Кола Спільноти. Це ком’юніті, сформоване з учасниць проєкту та всіх, хто хоче підтримати ініціативу.
Терапевтичну дію Кола Спільноти Ярина Геращенко колись відчула на собі. Менш ніж за рік після заснування проєкту коханий жінки Ростислав Терещенко загинув у Авдіївці. У той період саме робота над проєктом і розвиток спільноти, за словами Ярини, стали для неї рятівним колом.
“Проєкт — це моя дитина. І це моє дітище витягнуло мене, воно мене врятувало. Зараз уже пройшло трішки більше року [після загибелі Ростислава], і тепер я дійсно розумію, що ця допомога іншим врятувала мене в мої найважчі часи й продовжує рятувати кожного дня. Я прокидаюся з думкою про проєкт, засинаю з думкою про нього й про спільноту, у яку він переріс”, — ділиться Ярина.
Протягом двох років існування проєкту його засновницям вдалося допомогти 37 жінкам, які втратили своїх коханих на війні. Ще з вісьмома учасницями організаторки наразі працюють у межах шостого набору.
Долучитися до проєкту можуть жінки з різних регіонів, головне — регулярно відвідувати запропоновані заходи й відповідати критеріям. Серед них, зокрема, проведення ритуалу поховання, бо, якщо прощання не відбулося, такі жінки належать до категорії родин зниклих безвісти. Їм, як і рідним військовополонених, Ярина та Вікторія теж допомагають, але в межах іншої ініціативи — програми підтримки “Між двома світами”.
Також важливо, аби з моменту втрати минуло не менше чотирьох місяців. Цей критерій пов’язаний із психологічною безпекою учасниць.
“Фаза гострого горювання, коли йти в групову роботу не можна, триває до чотирьох місяців. Це не ми придумали — так правильно за всесвітніми протоколами з роботи з втратами. Зараз взагалі цей поріг підняли до шести місяців, але мама просто проводить попередню консультацію, щоб зрозуміти, чи може жінка вже йти в проєкт. Якщо ж до нас прийшла жінка, яка умовно лише вчора втратила коханого, ми її не кидаємо — мама бере її на індивідуальне супроводження”, — пояснює Ярина.
Водночас засновницям не важливий сімейний статус учасниць — долучитись до проєкту можуть як офіційні дружини загиблих військових, так і просто кохані, які не закріплювали стосунки на папері.
“Я втратила своє перше кохання. Дітей у нас не було, але я не гірша за жінок, які мають офіційний шлюб і дітей. Тобто чи це буде дівчина, наречена або цивільна дружина, яка прожила з коханим уже 12-15 років, нам абсолютно не важливо. Для нас немає градації офіційності. Є жінка, яка втратила кохану людину, — усе, крапка”, — наголошує Ярина.
Наразі засновниці відкрили реєстрацію на сьомий набір проєкту “Коханий, я живу!”. Щоб до нього долучитися, треба заповнити анкету за посиланням. Форма реєстрації залишатиметься відкритою, тож, якщо ви не встигнете потрапити в групу, дані збережуть і вас поставлять у чергу на наступну.
Раніше ми розповідали, як психологиня Тетяна Матвійчук та майстриня з ткацтва Тетяна Аллахвердієва започаткували проєкт “Пов’язані”. Наразі він об’єднує понад 50 жінок, які чекають своїх коханих із фронту.