Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо 30-річного Антона Рабела з Ужгорода. Чоловік став на захист держави в жовтні 2022, а вже за пів року його рідні отримали звістку про загибель військового.
Спогадами про Антона Рабела з Вільним Радіо поділилися сестра бійця Діана та брат Борис.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Самостійний і впертий. Так про маленького Антона відгукується його старший брат Борис. Він найстарша дитина в родині Рабелів. І з посмішкою пригадує, як зрадів появі маленького Антона.
“В 1992 році нам жилося досить скрутно, але в якийсь день батьки мене запитали: “Кого ти хочеш: братика чи сестричку?”, я відповів: “Братика”, і вона мені народила Антона. Пізніше ще народилася сестра та ще один брат. Але Антон був найпершим моїм братиком. Я собі його замовив”, — з посмішкою ділиться спогадами Борис Рабел.
Антон, як і всі діти із родини Рабелів, в садочок не ходили. За ними гляділа бабуся.
А в школу він пішов у ту ж, де вчився старший брат. І Борис, на правах старшого, мав завдання довести Антона до класу. Але, зізнається, не завжди це вдавалося зробити. Молодший вже тоді проявляв свій бунтівний характер.
“Досить рано він почав проявляти самостійність, робив так як він хотів. Навіть, коли ми в школу йшли, він казав: “Ні, я цією дорогою не піду, піду іншою”. Я кажу: “Ти малий ще, ти куди йдеш?”, а він “Ні, піду туди і все”. Він завжди так, робив все по-своєму”, — розповідає Борис.
В школі хлопець найбільше любив малювати. Обводив всі зображення в зошиті, і на полях малював малюнки. Саме через любов до творчості і вступив до технікуму, де отримав фах різьбяра по дереву.
Проте найбільше любив музику. Антон грав на барабанах. Був учасником кількох гуртів, з якими гастролювали Україною.
“Ще з дитинства він полюбив барабани, але оскільки ми були з багатодітної родини, то грошей на оплату навчання в нас не було. Він вчився грати сам. Весь вільний час присвячував навчанню та грі. Це було його хобі, якому він повністю віддавався. Одразу після школи брався за палички і давай відбивати ритми”, — пригадує сестра Антона, Діана.
“Барабанні палички Антон носив завжди з собою, а в нашому домі вони стояли на видному місці. Якщо немає паличок — немає і Антона. За цим ми безпомилково могли визначити чи є брат в домі”, — додає Борис.
Згодом Антон почав навчати гри на барабанах дітей та підлітків. Робив це безкоштовно.
Пізніше в нього з’явилася дівчина, та народилася донечка. І хоча із дівчиною не склалося, він брав активну участь у вихованні дитини.
“Барабани і донечка — це два сенси його життя. Це було все його життя. Антон у донечці душі не чаяв, дуже багато часу їй приділяв”, — пригадує Діана.
Коли почалася війна Антон дуже часто дивився новини, а потім прийняв рішення вступити до лав ЗСУ. На той час його найменший брат вже був у війську. І тут теж проявилася його самостійність — він прийняв рішення ні з ким не порадившись.
“Мотивація в нього була: захищати Україну. А ще він мені озвучив, що хоче помститися за друзів, бо дуже багато їх загинуло з початку відкритої війни. Він дуже відповідально до всього відносився. Коли приступив до служби, поїхав на навчання у Велику Британію. Він вважав, що до всього треба добре підготуватися.За час служби брат тільки один раз приїжджав у відпустку. І тоді озвучив, що як би йому важко не було, він стоятиме там до кінця. Ми з ним листувалися щодня, він завжди практично відповідав. Коли він був на нулі — писав, що зникає, і його не буде на зв’язку кілька днів. Так він вчинив і 18 квітня. Але навіть коли Антон був не на зв’язку, я писала йому щодня. Але відповіді вже не отримала”, — розповідає Діана Рабел.
А 27 квітня родина вже отримала звістку про загибель. Пізніше вони дізналися, що загинув Антон чотирма днями раніше в Бахмуті від уламкового поранення.
“Антон був сміливий, завжди досягав цілей. Ми більше хвилювалися за молодшого брата. Антошка завжди встрягав в різні історії, був активним, деколи аж занадто. Шукав пригоди на свою голову. В нього було чимало друзів. Брат завжди допомагав всім. І зараз його пам’ятають та згадують теплим словом”, — поділилася Діана.
Антона Рабела похоронили на Пагорбі Слави в Ужгороді.
Захиснику назавжди 30.
Вічна та світла пам’ять!