Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо військового з Хмельниччини Владислава Єлькіна, який долучився до війська у 20 років. Захисник пройшов багато гарячих напрямків і помер у реанімації після поранення, якого зазнав на Донеччині.
Про Владислава Єлькіна Вільному Радіо розповіла його дружина Ірина.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Владислав Єлькін народився 19 лютого 2001 року в місті Ізяслав, що на Хмельниччині. Хлопець із дитинства любив машини. Після дев’яти класів Ізяславського ліцею №2 він вступив до Хмельницького вищого професійного училища №4. Там здобув фах слюсаря зварювальних робіт, а потім поїхав на заробітки до Польщі, щоб купити власне авто.
“Коли він придбав свою першу машину, абсолютно все в ній міняв, покращував її. У майбутньому він хотів відкрити свою справу — мріяв про власний детейлінг (сервіс із відновлення автомобілів, — ред.)”, — розповідає його дружина Ірина.
Кілька років Владислав працював у Польщі на складі запчастин. У лютому 2022 року хлопець приїхав до України, щоб оновити документи й заразом відсвяткувати з родиною свій День народження. У кінці місяця Владислав мав повернутися на роботу, але йому завадила відкрита війна.
У перші дні повномасштабного вторгнення Владислав Єлькін долучився до волонтерства. Разом із друзями він укріплював навколишні блокпости й допомагав облаштовувати укриття в місті. Згодом, коли ситуація трохи стабілізувалася, хлопець почав займатися торгівлею.
За рік, на початку лютого 2023 року, Владислав отримав повістку від військкомату. На той момент хлопцю було повних 20 років, тож його не могли мобілізувати. Владислав усвідомлював це, однак, попри застереження рідних, усе ж вирішив долучитися до війська.
“Його покійний батько теж був військовим. Він брав участь у різних миротворчих місіях від України, воював у Югославії. Мені розповідали, що в нього була така фраза: «Ніхто, крім нас». І Владислав, спираючись на слова батька, теж вирішив піти воювати”, — згадує Ірина.
На 21-й День народження Владислава Єлькіна відправили на навчання за кордон. Після повернення два місяці хлопець провів у навчальному центрі на Львівщині, звідки його розподілили на службу до 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського. У її складі Владислав виконував обов’язки старшого навідника міномета.
У травні 2023 року новоспечений військовий почав виходити на перші бойові завдання під Авдіївкою. Протягом служби він часто воював у гарячих точках, зокрема служив на Мар’їнському й Курахівському напрямках, брав участь в операції з висадки на лівобережжя Херсонщини у Кринках. Але захисник не втрачав оптимізму: багато жартував, їздив із побратимами на риболовлю й оберігав родину від жорстокості війни.
“Він завжди був на позитиві й вірив у те, що він робить. Коли в Кринках одного з його побратимів поранили, тоді можна було побачити в нього важкий моральний стан. А так він не давав нам відчувати, що він на війні. Завжди вірив, що буде краще. Коли йшлося про те, щоб віддати частину територій, аби закінчилася війна, він завжди казав: «Ні, якщо ми їх зараз віддамо, вони (росіяни, — ред.) потім підуть далі. Ми маємо тримати ці позиції і відсовувати їх назад»”, — розповідає його дружина.
Під час своєї першої відпустки у вересні 2023 року Владислав Єлькін освідчився коханій. Для цього він попросив її матір підготувати дівчині сюрприз, поки пара разом буде гостювати в родичів хлопця. Тоді закохані були разом уже п’ять років і вже обговорювали майбутнє, але для Ірини рішення коханого все одно стало несподіванкою.
“Я думала, що, поки не закінчиться війна, ми просто будемо зустрічатися, і більшого розвитку в наших стосунках не буде. Але, як сказав ведучий на нашому весіллі, він вирішив жити зараз”, — каже дівчина.
27 липня 2024 року Владислав та Ірина побралися. Подружжя почало збирати кошти на власне житло, щоб після закінчення війни осісти й почати будувати спільне майбутнє. Однак за чотири місяці в родину прийшла біда — внаслідок артилерійського обстрілу біля Берестків Покровського району Владислав отримав важке поранення голови.
21 листопада 2024 року Владислава Єлькіна з побратимом мали змінити на позиції, яку в цей день масовано обстрілювали росіяни. Військові вийшли прибрати з дороги гілки, які заважали бронемашині їх забрати, і тоді поряд розірвався останній снаряд. Уламок влучив у голову Владислава, і захисник одразу втратив свідомість. Момент поранення зафіксувала екшн-камера хлопця, яку він придбав, аби фільмувати на пам’ять дні своєї служби.
За пів години Владислава евакуювали з позиції, але рідних про поранення сповістили не одразу. Як потім з’ясувала Ірина, якщо військовий отримує важке поранення, першу добу про це нікому не повідомляють — мають таке упередження.
Після кількох стабілізаційних пунктів Владислав потрапив до реанімації у Дніпрі. Туди до нього приїхали дружина та мати. Пізніше військового перевели до Києва. На запитання рідних, чи буде він жити, лікарі відповісти не могли — на той момент стан Владислава залишався важким. У захисника були численні гематоми мозку й розвинувся менінгіт.
Згодом запалення минуло й коли-не-коли почали проявлятися певні рухи й зміни міміки. Лікарі попереджали, що це не показник, але родина мала надію на одужання Владислава. Проте після трьох тижнів боротьби за життя захисник помер.
“11 грудня я думала не йти після роботи в лікарню, а поїхати додому. Хотіла зробити там якісь справи нарешті, бо з роботи завжди їхала до лікарні, а з лікарні поверталася, коли вже треба було спати. Але тоді мене ноги автоматом понесли в лікарню. Я побула там певний час, поїхала додому, і там мене взяла страшна істерика. Пізніше в цей день мені зателефонував черговий лікар і сказав, що серце [Владислава] не витримало”, — розповідає про трагедію Ірина.
18 грудня 2024 року Владислава Єлькіна поховали в рідному Ізяславі на Алеї Слави кладовища, де спочиває батько військового.
Рідні 23-річного захисника просять посмертно надати йому звання “Героя України”. Підтримати їх можна, підписавши петицію за посиланням.
Вічна пам’ять.